нароблювати

НАРО́БЛЮВАТИ, юю, юєш і НАРОБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок. НАРОБИ́ТИ, роблю́, ро́биш; мн. наро́блять; док.,чого.

1. Робити, створювати велику кількість чого-небудь.

Од споконвіку і донині Ховалась од людей пустиня, А ми таки її найшли. Уже й твердині поробили .. Всього наробимо колись! (Т. Шевченко);

Нароблять [кріпаки] човнів; в темну-темну ніч спустять їх у рів на воду ще й позв'язують (Панас Мирний);

Буковинець-перекладач запевняв, що вони тепер нароблять багато малих підків спеціально для руських коней (О. Гончар);

// Виготовляти що-небудь у великій кількості.

Ой, виорю нивку широкую Та посію хмелю високого, Та нароблю пива солодкого (з народної пісні);

Люди .. позбирали виноград, наробили вина (І. Нечуй-Левицький).

2. тільки док., що. Зробити щось погане, неприємне, варте осуду; накоїти, натворити чого-небудь.

– Доню моя, Що ти наробила?.. Оддячила!.. (Т. Шевченко);

– Ой, що ж я, проклята, наробила, – я ж тебе, Зінечку, струїла!.. (Б. Грінченко);

– Ах ти ж, брате мій! А!. – побивався дідусь, підіймаючи на руки онука. – Що наробили поганці! (С. Черкасенко);

Не встиг ще й ложки вмочити, як батько: – То що ви там наробили в степу? Які там копи порозтягали? (А. Головко).

3. у сполуч. зі сл. клопіт, лихо, сором, зло, шкода, неприємність і т. ін. Заподіяти те або спричинитися до того, що назване зазначеним іменником.

– А щоб ти не діждав вже довіку меду й покуштувати, лихий патлачу! – проклинав дід [ведмедя].., – бач якого наробив клопоту та шкоди! (Марко Вовчок);

Невеликії три літа Марно пролетіли... А багато в моїй хаті Лиха наробили (Т. Шевченко);

– Пам'ятайте про нашу умову і не підходьте близько до муру, не наробіть собі неприємностей (Ю. Смолич).

(1) Нароби́ти переполо́ху – те саме, що Зчини́ти (ви́кликати і т. ін.) переполо́х (див. зчиня́ти);

(2) Нароби́ти тарара́му – зчинити галас.

– Пам'ятаєш, якого наробив ти колись тарараму, коли виїздила екзекуція в Григорівку? (С. Васильченко);

Зроблено невеличкий тарарам лишень для того, щоб трохи збаламутити тихе озеро сірого санаторійного будня (М. Хвильовий);

Роби́ти (зчиня́ти, справля́ти) / зчини́ти (спра́вити) га́лас (крик, го́мін і т. ін.) <�Нароби́ти га́ласу (кри́ку, го́мону і т. ін.)> див. роби́ти.

◇ (3) Нароби́ти кло́поту кому – спричинити що-небудь неприємне комусь, внести неспокій, тривогу.

[Молодиця:] Щоб уже він [чоловік], клятий, сам посатанів, як такого мені лиха та клопоту наробив! (Панас Мирний);

(4) Нароби́ти сла́ви – ославити кого-небудь.

Та що ж Синиця?.. Та мовчить! І запалить – не запалила [море], А тільки слави наробила Та з сорому й сховалася кудись (Л. Глібов);

(5) Нароби́ти смі́ху (смі́шків) з кого – показати себе або кого-небудь у смішному вигляді.

Не поженихався ні трохи, а сміху з себе наробив (Г. Квітка-Основ'яненко);

Зять довідався, що протопопша наробила смішків з його тещі, й більше не пустив Онисі на ярмарок (І. Нечуй-Левицький);

(6) Нароби́ти собі́ смі́ху – виставити себе у смішному вигляді.

– Той [грішник] дума, що вже він меделян, та й силкується гавкати і щоб то і товсто, і страшно, так тільки сміху собі наробить (Г. Квітка-Основ'яненко);

(7) Нароби́ти ха́ле́пи – наробити біди, неприємностей, клопоту.

[Бичок:] Ну, наробив я халепи, ускочив аж по самісінькі вуха! (М. Кропивницький);

(8) Нароби́ти ше́лесту – зчинити метушню, гамір.

Макара обійняв неспокій. Чого доброго, Мусій Гичка може з свого спостережного пункту примітити постать, що тиняється навколо загороди, і ще наробить шелесту (С. Добровольський);

(9) Нароби́ти шу́му – привернути до себе загальну увагу, стати предметом обговорення, дискусій і т. ін.

Уже перша збірка “Лірики”, видана ще в Славгороді, наробила шуму, принесла йому і славу, й гроші (А. Головко);

(10) Смі́ху з се́бе нароби́ти – виставити себе у смішному вигляді.

Не поженихався ні трохи, а сміху з себе наробив (Г. Квітка-Основ'яненко);

(11) Стра́му нароби́ти кому – осоромити, знеславити кого-небудь.

– Якби ти, сестро, жупан мала, То би з нами пила і гуляла; Як же ти, сестро, в сіренькій свитині, Наробила страму всій родині! (з народної пісні).