нароблювати

НАРО́БЛЮВАТИ, юю, юєш і НАРОБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., рідко, НАРОБИ́ТИ, роблю́, ро́биш; мн. наро́блять; док., перех.

1. Робити, створювати велику кількість чого-небудь.

Од споконвіку і донині Ховалась од людей пустиня, А ми таки її найшли. Уже й твердині поробили.. Всього наробимо колись! (Шевч., II, 1963, 65);

Нароблять [кріпаки] човнів; в темну-темну ніч спустять їх у рів на воду ще й позв’язують (Мирний, IV, 1955, 15);

Буковинець-перекладач запевняв, що вони тепер нароблять багато малих підків спеціально для руських коней (Гончар, III, 1959, 93);

// Виготовляти що-небудь у великій кількості.

Ой, виорю нивку широкую Та посію хмелю високого. Та нароблю пива солодкого (Укр.. лір. пісні, 1958, 434);

Люди.. позбирали виноград, наробили вина (Н.-Лев., III, 1956, 255).

2. тільки док. Зробити щось погане, неприємне, варте осуду; накоїти, натворити чого-небудь.

— Доню моя, Що ти наробила?.. Оддячила!.. (Шевч., І, 1951, 33);

— Ой, що ж я, проклята, наробила, — я ж тебе, Зінечку, струїла!.. (Гр., II, 1963, 491);

Не встиг ще й ложки вмочити, як батько: — То що ви там наробили в степу? Які там копи порозтягали? (Головко, II, 1957, 250).

3. у спол. із сл. клопіт, лихо, сором, зло, шкода, неприємність і т. ін. Заподіяти те або спричинитися до того, що назване відзначеним іменником.

— А щоб ти не діждав вже довіку меду й покуштувати, лихий патлачу! — проклинав дід [ведмедя].., — бач якого наробив клопоту та шкоди! (Вовчок, І, 1956, 343);

Невеликії три літа Марно пролетіли… А багато в моїй хаті Лиха наробили (Шевч., І, 1951, 351);

— Пам’ятайте про нашу умову і не підходьте близько до муру, не наробіть собі неприємностей (Смолич, І, 1958, 86).

◊ Нароби́ти кри́ку (га́ласу, ре́пету і т. ін.) — почати лементувати, зчинити гамір, гвалт.

Кайдашиха наробила крику на всю хату, на все подвір’я (Н.-Лев., II, 1956, 303);

Нароби́ти сла́ви — ославити кого-небудь.

Та що ж Синиця?.. Та мовчить! І запалить — не запалила [море], А тільки слави наробила Та з сорому й сховалася кудись (Гл., Вибр., 1951, 37);

Нароби́ти ше́лесту — зчинити метушню, гамір.

Макара обійняв неспокій. Чого доброго, Мусій Гичка може з свого спостережного пункту примітити постать, що тиняється навколо загороди, і ще наробить шелесту (Добр., Тече річка.., 1961, 262).