насуплений

НАСУ́ПЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до насу́пити 1, 2.

Помалу .. із хат повиповзали сірі фігури. З насупленими на очі шапками, з загорнутими хустками обличчями (А. Головко);

Почувши про те, що його посилають у розвідку, Даніялов ожив, досі насуплене обличчя його проясніло (А. Дімаров).

2. у знач. прикм. Похмурий, незадоволений, надутий (про людину).

Катря кинула оком по хаті, побачила насупленого батька, грізну матір (В. Кучер);

Гриць глянув у дзеркальце [машини]: чоловік і жінка, жовчні, насуплені, якісь невиразні, сиділи непорушно, немов манекени, не дивлячись одне на одного (О. Бердник);

// Який виражає незадоволення.

Насуплене й застигле, наче вилите з воску, обличчя Сашка потроху мінилось (О. Донченко).

3. у знач. прикм. Низько опущений над очима, перев. при вираженні незадоволення, задумливості (про брови).

Коли хто приходив у крамничку, то він вже думав: чи не вислідить прийшов? І пильно дивився на покупця своїми сірими очима з-під насуплених шпаковатих брів (С. Черкасенко);

З-під сивих насуплених брів дивляться на нас голубі й лагідні очі (А. Шиян);

* Образно. З-під насупленої обшарпаної стріхи сліпо дивилося на схід одне вікно-шибка (С. Чорнобривець).

4. у знач. прикм., перен. Хмурий, темний (про предмети і явища природи).

День був насуплений, сірий. Накрапав дощик (М. Коцюбинський);

А море, грізне, насуплене, підіймало воду (М. Трублаїні).