1. Словник української мови у 20 томах

натворити

НАТВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док., чого, що, розм.

Наробити чого-небудь (найчастіше поганого, непередбачливого і т. ін.).

Добра Таки чимало натворили, Чимало люду оголили Оці сатрапи-ундіра (Т. Шевченко);

– Знову щось натворив, розбійнику?! – тамовану злість хотілося на комусь зігнати, хоч на синові (В. Дрозд).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. натворити — натвори́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. натворити — -ворю, -вориш, док., перех., розм. Наробити чого-небудь (найчастіше поганого, непередбачливого і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. натворити — НАКО́ЇТИ чого, у питальних зворотах — що (зробити, заподіяти що-небудь погане, варте осуду), СКО́ЇТИ, НАРОБИ́ТИ, УЧИНИ́ТИ (ВЧИНИ́ТИ) що, УКО́ЇТИ (ВКО́ЇТИ) розм., НАТВОРИ́ТИ розм., НАБРО́ЇТИ розм., НАКОЛОБРО́ДИТИ чого і без додатка, розм. Словник синонімів української мови
  4. натворити — НАТВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док., перех., розм. Наробити чого-небудь (найчастіше поганого, непередбачливого і т. ін.). Добра Таки чимало натворили, Чимало люду оголили Оці сатрапи-ундіра (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  5. натворити — Натвори́ти, -рю́, -риш гл. Надѣлать, натворить. Бачите ви, ловці-молодці, чого ви натворили. Шевч. 289. Словник української мови Грінченка