начотник
НАЧО́ТНИК, а, ч.
1. заст. У православії – мирянин, допущений до читання священних текстів у церкві чи вдома у віруючих; псаломщик;
// рел. У старовірців – людина, начитана в церковних книгах.
2. Той, хто багато читає, але поверхово, механічно, некритично засвоює прочитане.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- начотник — начо́тник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови