начіс

НА́ЧІС, начо́су, ч.

1. Волосся в зачісці, начесане на лоб, скроні і т. ін.

На голові [купчихи] чорний парик з начосами, а на парику копиця жовтих та червоних рож (І. Нечуй-Левицький);

– Піди ж ти? – додала його жінка, широковида, зубата молодиця, з начосами на висках (Панас Мирний);

Сестра оглянулася, повела плечем, ще й начосами над лобом тріпнула! (Г. Косинка);

// Спосіб розпушування волосся начісуванням гребінцем у напрямку до його коріння.

Начіс, який завдає шкоди волоссю, втратив колишню популярність (з газ.);

// Волосся, начесане таким способом.

Люся підшморгнула носом, Притулилася начосом (народний жарт).

2. Довгий ворс на тканинах і трикотажних виробах.

Ще в хаті були рушники роменські з червоними начосами, скриня, жердка, піч, сволок жовтий, і на ньому хрест, випалений дідусем (Григір Тютюнник);

Дуже привабливі фетрові капелюшки з начосом – продукція роботи київських майстрів (з газ.).

3. Начесане волокно, вовна.

* Образно. Далеко над степом бродили кошлаті начоси хмар (Григорій Тютюнник);

* У порівн. – Я вся неначе згоріла од кохання, як лляні начоси на полум'ї (І. Нечуй-Левицький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me