наїжджати

НАЇЖДЖА́ТИ, а́ю, а́єш і НАЇЗДИ́ТИ, їжджу́, їзди́ш, недок., НАЇ́ХАТИ, ї́ду, ї́деш, док.

1. Приїжджати в якій-небудь кількості.

До нашого пана Гості наїжджали (Я. Щоголів);

Наїжджають [стражники] на ярмарок в числі перших (О. Гончар);

А пани наїздять та наїздять .. та все радяться, як тих гайдамаків запопасти (Марко Вовчок);

Андрій не покидав надії, що ось-ось не видко як наїдуть пани, усе полагодять і пустять фабрику (М. Коцюбинський);

Наїхали гості з воєводських земель, сусіди, далекі й близькі (Іван Ле).

2. розм. Приїжджати іноді, час від часу або на якийсь час; бувати наїздом.

Почали вони наїжджать у гості й частенько (Марко Вовчок);

– Який же панич тепер наїжджає до Ваті? – випитував Леонід Семенович (І. Нечуй-Левицький);

До нас наїздив і довгенько проживав М. Л. К ропивницький (з мемуарної літ.);

Є чимало любителів наїжджати до родичів (знайомих), котрі живуть у курортних місцях або мають власні дачні ділянки (із журн.);

// Приїжджати несподівано, раптово.

Під час сівби молодий пан часто наїздив у степ (Л. Юхвід);

Цього ж ранку, як неждано наїхав був князь, так несподівано й виїхав (А. Головко);

Вранці наїхав із Гадяча суд (О. Гончар).

3. Їдучи, наштовхуватися, натикатися, натрапляти на кого-, що-небудь.

– Який жаль, – тихо, з почуттям говорить Яків і торкає коня, наїжджаючи на тінь стрункої гордовитої дівчини (М. Стельмах);

[Матушка гуменя:] То чутно кінь тупа. Ще сюди як поверне, то чого доброго наїде (Панас Мирний);

– Він [паровик] свистить, щоб на путі не стояли, щоб ні на кого не наїхати (Остап Вишня).