1. Словник української мови у 20 томах

наїжджий

НАЇ́ЖДЖИЙ, а, е, розм.

Який приїхав, прибув куди-небудь; приїжджий.

Отак розмовляли поміж собою наїжджі пани, гуляючи невеличкими гуртами по місту (Панас Мирний);

Наїжджих пожильців уникала [Лукина], і вони обминали її (І. Волошин);

// у знач. ім. наї́жджі, джих, мн. Люди, що приїхали, прибули куди-небудь.

Он з улиць показалися і наїжджі (Панас Мирний);

Скільки видно, таборяться по пісках наїжджі, біліють ятки та намети (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. наїжджий — наї́жджий прикметник розм. Орфографічний словник української мови
  2. наїжджий — Приїжджий, заїжджий, прибулий; (не місцевий) чужий, не тутешній. Словник синонімів Караванського
  3. наїжджий — -а, -е, розм. Який приїхав, прибув куди-небудь; приїжджий. || у знач. ім. наїжджі, -джих, мн. Люди, що приїхали, прибули куди-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. наїжджий — НЕТУТЕ́ШНІЙ (який не народився, не живе або не жив раніше в цій місцевості), ЧУЖИ́Й, СТОРО́НСЬКИЙ розм.; ПРИ́ЙШЛИЙ, ЗА́ЙШЛИЙ, ЗАХО́ЖИЙ розм. (який прийшов, прибув у дану місцевість звідкись); ПРИЇ́ЖДЖИЙ, ЗАЇ́ЖДЖИЙ, НАЇ́ЖДЖИЙ розм. Словник синонімів української мови
  5. наїжджий — Наї́жджий, -жа, -же Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. наїжджий — НАЇ́ЖДЖИЙ, а, е, розм. Який приїхав, прибув куди-небудь; приїжджий. Отак розмовляли поміж собою наїжджі пани, гуляючи невеличкими гуртами по місту (Мирний, III, 1954, 260); Наїжджих пожильців уникала [Лукина], і вони обминали її (Вол. Словник української мови в 11 томах