негідний

НЕГІ́ДНИЙ, а, е.

1. для кого – чого, на що і без дод. Якого не можна використовувати; непридатний, нездатний.

Немає ніякого криміналу, коли автор вдається до цензури, котра може негідний задля неї твір заборонити (Панас Мирний);

От ще остатня [остання] надія, – може, буде негідний на службу. Та на лихо собі Корній вдався парубком гарним, – високий, дужий (Леся Українка);

Кінь непідкований негідний, кінь непідкований по брукові не побіжить (М. Хвильовий).

2. кого, чого і з інфін. і без дод. Який не заслуговує на повагу, наслідування і т. ін., не вартий кого-, чого-небудь; недостойний.

[Сінон: ] Пророчице! Ох, як благати маю негідний я пречистую тебе? (Леся Українка);

– Коли ти тут, великий хаджі, я, раб твій, простий мулла, негідний настановляти парафіян і правити службу... (Олесь Досвітній).

3. Не наділений високими моральними якостями (про людину та її поведінку); підлий, нікчемний, мерзенний, безчесний.

Мамо! Закрий мені очі, нехай не дивлюся на того негідного ляха (Номис);

Горе та ще й велике горе добрим батькам із негідними синами (І. Волошин);

Образа і навіть злість закипала в його серці на всіх цих Баглюків, Кумових, .. від негідної роботи яких залежав тепер його добробут (І. Рябокляч);

// Який свідчить про таку людину та її поведінку.

Тим часом, братіку [братику], історія негідна Із Графом – хай мине, повернеться на мир (М. Рильський);

– Пощо синові негідні мислі облудні втовкмачуєш? Голова у нього і так квола, гляди, полковнику, як би за це не поплатився... (Н. Рибак);

// Уживається як лайливе слово (перев. при звертанні).

[Бовт:] А ти, негідна та нечемна дитино! То так ти громадську волю робиш! (І. Франко);

Вона прикусила кінчик язика і мовчала. – Щеня негідне! – враз змінивши тон, гримнув чоловік (О. Іваненко);

// у знач. ім. негі́дний, ного, ч. Те саме, що негі́дник.

Рутульців се возвеселило, І так їх серце ободрило, Що і негідний скрізь совавсь (І. Котляревський).