неоконфуціанство
НЕОКОНФУЦІА́НСТВО, а, с.
Школа в китайській філософії, сформована в основному в період конфуціанства, у якій значне місце посідають питання онтології, натурофілософії та косиогонії і яка, стверджуючи непохитність соціальних порядків, була панівною у філософській і суспільно-політичній думці Китаю до початку XX ст., а також мала великий вплив у Японії, Кореї та В'єтнамі.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- неоконфуціанство — -а, с. Релігійно-ідеалістична школа китайської філософії, що сформувалася в 10-13 ст. на основі конфуціанства під впливом ідей буддизму і даосизму в процесі боротьби проти них. Великий тлумачний словник сучасної мови
- неоконфуціанство — див. конфуціанство Універсальний словник-енциклопедія
- неоконфуціанство — НЕОКОНФУЦІАНСТВО (кит. лі сюе — вчення про принцип; сінь сюе — "вчення про серце"; дао сюе — "вчення істинного шляху"; Сун сюе — "вчення епохи Сун") — прийнятий у західній науці термін для визначення напряму в кит. Філософський енциклопедичний словник