непогамовний
НЕПОГАМО́ВНИЙ, а, е.
1. перен. Дуже сильний ступенем свого вияву.
Ось такою чіпкою та цупкою, міцною та непіддатливою видається їй і ця непогамовна Тоня Горпищенко (О. Гончар);
Якась дика, непогамовна енергія керувала його рухами (М. Коцюбинський);
До хати їх [дітей] запрошує [Т. Шевченко] й за стіл Садовить ту юрбу непогамовну (А. Малишко);
В ньому прокинувся голод, дикий, непогамовний, незборимий голод, від якого темніє в очах (П. Загребельний);
// Який не знає втоми; невтомний.
Непогамовний збирач чого-небудь;
Непогамовний борець проти чого-небудь.
2. перен. Який не припиняється, триває безперестанно; безперервний.
Твої слова, не вмиті потом Непогамовного труда, Пролинуть непотрібним льотом, Не залишаючи сліда (М. Рильський).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- непогамовний — (який не може стримати своїх почуттів) ненаситний, невтолимий. Словник синонімів Полюги
- непогамовний — непогамо́вний прикметник Орфографічний словник української мови
- непогамовний — НЕВГАМОВНИЙ; (- голод, спрагу) невтоленний, невситимий, невтишний. Словник синонімів Караванського
- непогамовний — див. жвавий; непокірний; роботящий Словник синонімів Вусика
- непогамовний — -а, -е. 1》 Якого не можна стримати, угамувати, заспокоїти. || Який не знає втоми; невтомний. 2》 перен. Дуже сильний ступенем свого вияву. 3》 перен. Який не припиняється, триває безперестанно; безперервний. Великий тлумачний словник сучасної мови
- непогамовний — Нестриманий Словник застарілих та маловживаних слів
- непогамовний — НАПОЛЕ́ГЛИВИЙ (який невідступно добивається своєї мети, стійкий у її здійсненні), НАСТІ́ЙЛИВИЙ, НАСТИ́РЛИВИЙ розм., НАСТИ́РНИЙ розм., ЗАВЗЯ́ТИЙ підсил., ЗАПОВЗЯ́ТИЙ підсил., ЗАПОВЗЯ́ТЛИВИЙ підсил., НАПО́РИСТИЙ підсил. рідше, НЕВІДСТУ́ПНИЙ підсил. Словник синонімів української мови
- непогамовний — НЕПОГАМО́ВНИЙ, а, е. 1. Якого не можна стримати, угамувати, заспокоїти. Ось такою чіпкою та цупкою, міцною та непіддатливою видається їй і ця непогамовна Тоня Горпищенко (Гончар, Тронка, 1963, 171); До хати їх [дітей] запрошує [Т. Словник української мови в 11 томах