нудьга

НУДЬГА́, и́, ж.

1. Стан, викликаний бездіяльністю, відсутністю розваг; сум, досада.

Богинь напав від чаду дур; Дим очі їв, лилися сльози, З нудьги скакали так, як кози (І. Котляревський);

Та тут можна вмерти з нудьги! Ані полювань, ані бенкетів, ані танків! (З. Тулуб);

Пані натхненно грала на роялі танго й розважала від нудьги саму себе і гостей (С. Чорнобривець);

* Образно. Хтось зі зла шарпонув, здавалося, темну завісу, ніби зачинив двері за нелюбими гостями – і між стінами заворушилась нудьга (С. Васильченко).

2. Стан, викликаний одноманітністю обстановки, відсутністю інтересу до навколишнього, до своїх занять і т. ін.

Ви в ірій линете від сірого туману, Від сірих днів, від суму і нудьги (О. Олесь);

* Образно. Вигнали нудьгу з села: – Нагулялася, доволі! – А тепер ця зайда зла виє десь в снігу на полі (С. Воскрекасенко);

// у знач. пред., з інфін. Нудно, нецікаво.

Нудьга Йванисі варити, бо куриться; нудьга Йванові сидіти за ткацьким верстатом, бо не видко (Л. Мартович).

3. за ким – чим і без дод. Стан, що характеризується неспокоєм, тривогою в поєднанні з сумом, апатією; туга, журба.

Мене там мати повила І, повиваючи, співала, Свою нудьгу переливала В свою дитину (Т. Шевченко);

За ненькою й батько помер з нудьги та з жалю за вірним подружжям, що з нею молодий вік ізвікував (Марко Вовчок);

– Треба вам сказати, що я іноді хворію на ностальгію, цебто – у мене з'являється нудьга за батьківщиною (Ю. Яновський).

4. перен., розм. Те саме, що нудьга́р.

Нудьга за біду дочку оддав, а халепа на весіллі грав (прислів'я);

– Це ж не чоловік, а варивода, нудьга і печаль. Він же своїм словом до серця і печінок добереться, а насмішкою не пожаліє ні батька, ні матері, ні старого, ні малого (М. Стельмах).

(1) Нудьга́ (ску́ка) бере́ (заїда́є) / взяла́ (заї́ла) кого – кого-, хто-небудь нудиться, перебуває у стані апатії, тривоги, суму.

Час був зимній, безробітній. Дома брала кожного нудьга за саме серце (І. Нечуй-Левицький);

Коли йшлося про надзвичайних людей або й узагалі про страшне й таємниче, завжди відчував хвилювання. Без цього його заїдала нудьга – намагався покинути в таку хвилю товариство й відійти до себе, щоб віддатися химерним та рожевим маренням (Валерій Шевчук);

– Тут і без вас нудьга узяла, і печінки до серця, так і чую, як підступають, – сказав пан сотник та й схиливсь на руку (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Мар'яна:] Якби ще не співала, то зовсім би заїла нудьга. А ви добренькі, спасибі вам, і не заглянете ніколи провідати (С. Васильченко);

Взяла мене тяжка скука (П. Чубинський).