ніби

НІ́БИ¹, спол.

1. порівняльний. Уживається для приєднання порівняльних зворотів і порівняльних підрядних речень; наче, неначе, мов, немов.

Зацвіла в долині Червона калина, Ніби засміялась Дівчина-дитина (Т. Шевченко);

Чорні хмари, ніби великі хвилі, насуваються одна на другу (М. Коцюбинський);

Хвилюється широкий лан зелений, Волошки, ніби сині зіроньки, блищать (М. Рильський);

Шелестіла вода, падаючи за борт, звуки, що їх давала помпа, були жалібні, ніби кректала качка (Ю. Яновський).

2. з'ясувальний. Уживається для приєднання підрядних речень способу дії, додаткових, означальних.

Пан поїхав до міста й пожалівся, ніби Джеря бунтує громаду (І. Нечуй-Левицький);

Лукерка кинула на плечі хустку і деяку мить стояла, посіпуючи плечима так, ніби по ній раптом вдарив струмінь холоду (Григорій Тютюнник);

Іванові вчулося, ніби в дворі в'язниці тріснуло щось сухе (С. Чорнобривець);

Богдан стояв осторонь і робив вигляд, ніби його зовсім не стосується вся гра (Ю. Яновський).

НІ́БИ², част. власне мод.

Уживається для вираження неповної вірогідності, сумніву, непевності і т. ін. щодо висловленого в реченні.

Внучка в юпку одяглась У Катрину і ніби йшла До діда в гості (Т. Шевченко);

Воронцов ніби становив найголовнішу, невід'ємну частину складного організму полку, він був у полку, наче мати в сім'ї (О. Гончар);

В курній хаті Глущуків стало ніби видніше (С. Чорнобривець).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me