1. Словник української мови у 20 томах

німіти

НІМІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Втрачати здатність говорити.

Мати дивиться на неї, Од злості німіє (Т. Шевченко);

Чирва раптом німіє, дивиться розширеними з жаху очима (І. Микитенко);

* Образно. Реве, лютує Візантія, Руками берег достає; Достала, зикнула, встає... І на ножах в крові німіє (Т. Шевченко);

// Переставати видавати будь-які звуки.

Мати дивиться на неї, Од злості німіс (Т. Шевченко);

Враз усі заніміли і заклякли, де хто стояв (Григорій Тютюнник).

2. перен. Втрачати чутливість (про тіло або його частини); терпнути, клякнути.

У мисливців німіли від морозу ноги (М. Трублаїні);

Б'є, рубає кригу й Вутанька. Гострі крижані скалки залізом стріляють в обличчя, щемлять, німіють від болю мокрі, розчервонілі руки (О. Гончар).

3. перен. Сповнюватися тишею.

Сонце заходить, гори чорніють. Пташечка тихне, поле німіє (Т. Шевченко);

Місто німіє, гасить світло і покривається сном (Панас Мирний);

// Ставати нерухомим (про море).

Котовський заходив у море по коліна в найдужчий дванадцятибальний шторм – і хвилі опадали, а море німіло в мертвому штилі (Ю. Смолич).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. німіти — німі́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. німіти — Губити мову, проковтувати язик, (- тіло) терпнути, затерпати, замлівати, заклякати, ЦІПЕНІТИ; П. завмирати <н. душа німіє>; дк. ЗАНІМІТИ, позбутися мови <�язика>. Словник синонімів Караванського
  3. німіти — -ію, -ієш, недок. 1》 Втрачати здатність говорити. 2》 перен. Втрачати чутливість, заклякати. 3》 перен. Сповнюватися тишею. || Ставати нерухомим (про море). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. німіти — ЗАВМЕ́РТИ (втратити на якийсь час здатність рухатися від сильного душевного потрясіння), ЗАМЕ́РТИ, ОБМЕ́РТИ, ОБМЕРТВІ́ТИ, ПОМЕРТВІ́ТИ, ЗАКЛЯ́КНУТИ, ЗАКЛЯ́КТИ, ЗАХОЛО́НУТИ, ЗАХОЛО́ТИ, ОХОЛО́НУТИ, ОХОЛО́ТИ, ПОХОЛОДІ́ТИ, ПОХОЛО́НУТИ, ПОХОЛО́ТИ... Словник синонімів української мови
  5. німіти — Німі́ти, -мі́ю, -мі́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. німіти — НІМІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. 1. Втрачати здатність говорити. Мати дивиться на неї, Од злості німіє (Шевч., І, 1951, 167); Чирва раптом німіє, дивиться розширеними з жаху очима (Мик., І, 1957, 93); *Образно. Словник української мови в 11 томах
  7. німіти — Німі́ти, -мі́ю, -єш гл. Нѣмѣть. Мати дивиться на неї, од злости німіє. Шевч. 23. Поле німіє. Шевч. Біль німіє трохи. Словник української мови Грінченка