1. Словник української мови у 20 томах

обвинувачений

ОБВИНУВА́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до обвинува́тити.

– Вставай, серце, та вітай гостей! – тихо сказав Балабуха, неначе обвинувачений в якомусь проступстві (І. Нечуй-Левицький);

Вся братія зібралась На монастирському подвір'ю. Став Марін Обвинувачений перед їх збором (І. Франко);

// обвинува́чено, безос. пред.

Без ніякого доводу його обвинувачено в страшному злочинстві, зганьблено, закинуто в тюрму (Б. Грінченко).

2. у знач. ім. обвинува́чений, ного, ч.; обвинува́чена, ної, ж. Людина, яку обвинувачують у чому-небудь.

Добре, щосьте [що] мені по щирості написали про Вашу уразу проти мене: так завжди і краще і справедливіше, бо дає можливість обвинуваченому виправдатись (Леся Українка).

3. юр. Особа, якій в установленому законом порядку пред'явлено обвинувачення в якому-небудь злочині; обвинувачуваний.

Мандарина бачив [Цзі] тільки тоді, як той чинив суд над обвинуваченим (Олесь Досвітній).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. обвинувачений — обвинува́чений дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. обвинувачений — Особа, щодо якої в установленому порядку кримінально-процесуальним Кодексом України винесена постанова про притягнення до відповідальності. англ. accused; нім. Angeklagte m –n, -n; угор. vádlott; рос. обвиняемый. Словник із соціальної роботи
  3. обвинувачений — Звинувачений, оскаржений; недок. обвинувачуваний, оскаржуваний. Словник синонімів Караванського
  4. обвинувачений — [обвиенувачеинией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  5. обвинувачений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до обвинуватити. || обвинувачено, безос. присудк. сл. 2》 у знач. ім. обвинувачений, -ного, ч.; обвинувачена, -ної ж. Людина, яку обвинувачують у чому-небудь. || юр. Особа, якій в установленому законом порядку пред'явлено обвинувачення в якому-небудь злочині. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. обвинувачений — Обвинува́чений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. обвинувачений — ОБВИНУВА́ЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до обвинува́тити. — Вставай, серце, та вітай гостей! — тихо сказав Балабуха, неначе обвинувачений в якомусь проступстві (Н.-Лев., III, 1956, 122); Вся братія зібралась На монастирському подвір’ю. Словник української мови в 11 томах