обвинувачення
ОБВИНУВА́ЧЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. обвинува́тити.
Всі безглузді обвинувачення, видумані аби нацькувати на мене юрбу, ганебно розбились (Леся Українка);
ТІльки що дістав “Житє і слово” .. У вістях з Росії є про Марту Бакуринську та про обвинувачення її (М. Коцюбинський).
2. перен. Те, що обвинувачує, засуджує кого-, що-небудь.
Творчість Шевченка несе не тільки любов і ласку. Вона є найсуворішим обвинуваченням всім душителям свободи (з наук. літ.).
3. Судовий документ, який містить у собі опис злочину (злочинів) обвинуваченого, визначає його вину.
Коли я чую обвинувачення “України в огні” в націоналізмі, як же гірко, як тоскно мені робиться на душі (О. Довженко);
Нарешті судове обвинувачення читати закінчили. Кармелюк навіть бровою не повів (В. Кучер).
4. тільки одн., юр. Сторона-обвинувач у судовому процесі.
Він [син] стоятиме перед суддями, обвинуваченням і захистом, відповідатиме на запитання (П. Дорошко).
△ (1) Прива́тне обвинува́чення – особлива форма кримінального переслідування, що порушується не судовими органами, а за скаргою потерпілого.
Значення в інших словниках
- обвинувачення — (те, що вважається провиною) звинувачення, оскарження, книжн. інкримінація. Словник синонімів Полюги
- обвинувачення — обвинува́чення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- обвинувачення — Звинувачення, оскарження; (на процесі) сторона-винувач. Словник синонімів Караванського
- обвинувачення — -я, с. 1》 Дія за знач. обвинуватити. || Те, що обвинувачує, засуджує кого-, що-небудь. || Судовий документ, який містить перелік чиїх-небудь злочинів, вказує на чиюсь вину. 2》 тільки одн., юр. Сторона-обвинувач у судовому процесі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- обвинувачення — ОБВИНУВА́ЧЕННЯ (те, що ставиться за провину кому-небудь, викриває, звинувачує кого-небудь), ЗВИНУВА́ЧЕННЯ, ІНКРИМІНА́ЦІЯ книжн., ОСКА́РЖЕННЯ заст., ІНВЕКТИ́ВА книжн., заст. Вона з обуренням відкидала ті обвинувачення (М. Словник синонімів української мови
- обвинувачення — Обвинува́чення, -ння, -нню; -чення, -вачень і -ченнів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- обвинувачення — ОБВИНУВА́ЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. обвинува́тити. Всі безглузді обвинувачення, видумані аби нацькувати на мене юрбу, ганебно розбились (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
- обвинувачення — рос. обвинение у системі судочинства — діяльність визначених законом осіб, органів, спрямована на доведення вини підсудного. Eкономічна енциклопедія