обвинувачення
ОБВИНУВА́ЧЕННЯ (те, що ставиться за провину кому-небудь, викриває, звинувачує кого-небудь), ЗВИНУВА́ЧЕННЯ, ІНКРИМІНА́ЦІЯ книжн., ОСКА́РЖЕННЯ заст., ІНВЕКТИ́ВА книжн., заст. Вона з обуренням відкидала ті обвинувачення (М. Коцюбинський); Йому кинули в обличчя звинувачення, побудоване на наклепі (Н. Рибак); Представники обвинувачення дивляться на лаву підсудних і фіксують у своїх інкримінаціях діяльність кожного з цих двадцяти арештантів (Ю. Смолич); Вислухавши.. оскарження й оборони, цар Соломон замкнув (закрив) засідання (І. Франко); Поезія Шевченка завжди багатогранна: поруч з палкими інвективами, закликами, сповненими гніву й пафосу, в нього в усіх періодах творчості є ніжно-ліричні, пейзажні твори (з науково-популярної літератури).
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- обвинувачення — (те, що вважається провиною) звинувачення, оскарження, книжн. інкримінація. Словник синонімів Полюги
- обвинувачення — обвинува́чення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- обвинувачення — Звинувачення, оскарження; (на процесі) сторона-винувач. Словник синонімів Караванського
- обвинувачення — -я, с. 1》 Дія за знач. обвинуватити. || Те, що обвинувачує, засуджує кого-, що-небудь. || Судовий документ, який містить перелік чиїх-небудь злочинів, вказує на чиюсь вину. 2》 тільки одн., юр. Сторона-обвинувач у судовому процесі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- обвинувачення — ОБВИНУВА́ЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. обвинува́тити. Всі безглузді обвинувачення, видумані аби нацькувати на мене юрбу, ганебно розбились (Леся Українка); ТІльки що дістав “Житє і слово” .. Словник української мови у 20 томах
- обвинувачення — Обвинува́чення, -ння, -нню; -чення, -вачень і -ченнів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- обвинувачення — ОБВИНУВА́ЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. обвинува́тити. Всі безглузді обвинувачення, видумані аби нацькувати на мене юрбу, ганебно розбились (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
- обвинувачення — рос. обвинение у системі судочинства — діяльність визначених законом осіб, органів, спрямована на доведення вини підсудного. Eкономічна енциклопедія