облізлий
ОБЛІ́ЗЛИЙ, а, е.
Дієпр. акт. до облі́зти¹.
До старостування господаровитий Окунь і влітку, і взимку ходив у заяложеному, облізлому до останньої волосинки, ще парубоцькому кожусі (М. Стельмах);
// у знач. прикм.
Обернувсь на цапиних ніжках та й пішов, неначе поніс на кілку свою лису, облізлу голову (І. Нечуй-Левицький);
Облізле, в лишаях обличчя мовчки висловлювало рабську покору і пошану до офіцера (Іван Ле);
Рушниця стара, облізла, але для Романа вона – безцінний скарб (О. Донченко);
Ген-ген, на вигоні, колишня стара зборня. Я пізнаю її по облізлій соломі (Я. Качура).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- облізлий — облі́злий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- облізлий — див. лисий; старий Словник синонімів Вусика
- облізлий — [оубл’ізлией] м. (на) -злому/-з'л'ім, мн. -з'л'і Орфоепічний словник української мови
- облізлий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до облізти I. Великий тлумачний словник сучасної мови
- облізлий — ОБЛІ́ЗЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до облі́зти¹. Обернувсь на цапиних ніжках та й пішов, неначе поніс на кілку свою лису, облізлу голову (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах