облізлий

ОБЛІ́ЗЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до облі́зти¹.

Обернувсь на цапиних ніжках та й пішов, неначе поніс на кілку свою лису, облізлу голову (Н.-Лев., І, 1956, 599);

До старостування господаровитий Окунь і влітку, і взимку ходив у заяложеному, облізлому до останньої волосинки, ще парубоцькому кожусі (Стельмах, І, 1962, 364);

Облізле, в лишаях обличчя мовчки висловлювало рабську покору і пошану до офіцера (Ле, Мої листи, 1945, 59);

Рушниця стара, облізла, але для Романа вона — безцінний скарб (Донч., II, 1956, 289);

Ген-ген, на вигоні, колишня стара зборня. Я пізнаю її по облізлій соломі (Кач., II, 1958, 50).