обмовлятися

ОБМОВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ОБМО́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. обмо́вляться; док.

1. про що, із спол. що і без дод. Ненароком висловлювати те, чого не слід; проговорюватися.

[Олеся:] Що ж це таке? Так тому правда, про віщо мама .. не раз обмовлялась? (М. Кропивницький);

Настечка одразу спаленіла: хіба ж не знає вона, що тітка Докія ні-ні та й обмовляться, що вони хотіли б мати отаку проворну невістку (М. Стельмах);

– Ніколи письменник у товаристві свого співбрата по перу не обмовиться, не викаже свого сюжету (О. Донченко);

“Окаянний Святополк, що його називають Поганополком...” Таки обмовився літописець! Тут “Поганополк” виступає як компресія, кліше – “поганий”, “поганець”, іншими словами “язичник Святополк” (із журн.);

// Помилково вживати слово або фразу замість інших, потрібних.

Я не обмовився, вживши термін “допитування”. Лук'янова таки допитували за всією формою (Б. Олійник).

2. Вносити додатковим зауваженням, застереженням ясність, виправлення у попереднє висловлювання; додатково роз'яснювати що-небудь.

Одначе мушу обмовитися: я прийшов сюди не як ворог і я нікому не хотів би заподіяти зла (О. Гончар).

3. тільки недок. Пас. до обмовля́ти.

◇ (1) Не обмо́витися і (ні, жо́дним і т. ін.) сло́вом (рідше слове́чком):

а) зовсім нічого не говорити, не сказати; мовчати.

Закам'яніла на стільці Франка Данилівна, сидить, зітхає і словом не обмовиться (А. Хижняк);

– Ти чого мою доньку габзуєш [неславиш]? – скипів Окунь.. – Більше ні словом не обмовлюся, то я спересердя (М. Стельмах);

б) (до кого, з ким) не розмовляти, не заговорити з ким-небудь.

Павло чув, що жінка говорить нікчемне, тому більше не обмовився з нею й словом (Григорій Тютюнник);

До Сергія так і не обмовилися [хлопці] ні словом, наче забули про його присутність (О. Гуреїв);

в) (про кого – що.) нічого не розповідати, не спитати і т. ін. про кого-, що-небудь.

Про свій “сон” хлопець не обмовився й словом (І. Волошин);

Потім Іван про все питав, тільки про Ярину й словом не обмовився (М. Зарудний);

Коли Ніна підійшла до вогнища, ніхто й словом не обмовився, що вона відстала від усіх... (О. Донченко);

Ковальчук .. лишився таким же простим і скромним, як і був, і тому ні словом не обмовився про свої успіхи (О. Гуреїв);

Вона цікавилась всіма подіями в Кленах, але жодним словом не обмовилась про Василя Герберу (С. Скляренко);

Сімейне життя не дуже витанцювалося, матері це видно аж надто ясно, та син навіть словечком не обмовиться про теє (О. Бердник);

(2) Обмовля́тися / обмо́витися двома́-трьома́ слова́ми <�Обмо́витися хоч сло́вом> з ким і без дод. – недовго говорити, коротко перемовлятися з ким-небудь.

Обмовлявся [Гаврило] двома-трьома словами і, похмурий, неговіркий, ішов на свій перелаз (Григорій Тютюнник);

Він [Гуляйвітер] так і не дав Іванові Кириловичу обмовитися хоч словом, у трубці затутукало (В. Дрозд);

(3) Обмовля́тися / обмо́витися сло́вом (слова́ми) – говорити, перемовлятися з ким-небудь; казати щось.

Обмовлявся [Гаврило] двома-трьома словами і, похмурий, неговіркий, ішов на свій перелаз (Григорій Тютюнник);

Він [Гуляйвітер] так і не дав Іванові Кириловичу обмовитися хоч словом, у трубці затутукало (В. Дрозд).