1. Словник української мови у 20 томах

обопільно

ОБОПІ́ЛЬНО.

Присл. до обопі́льний.

Не долюбляв тільки батько удови, що така вона своєумка непокірлива; не долюбляла і вона його – обопільно (Марко Вовчок);

Приязнь зароджувалася між двома наче різними людьми обопільно (О. Ільченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. обопільно — обопі́льно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. обопільно — Присл. до обопільний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. обопільно — ОБОПІ́ЛЬНО. Присл. до обопі́льний. Не долюбляв тільки батько удови, що така вона своєумка непокірлива; не долюбляла і вона його — обопільно (Вовчок, І, 1955, 183); Приязнь зароджувалася між двома наче різними людьми обопільно (Ільч., Серце жде, 1939. 274). Словник української мови в 11 томах
  4. обопільно — ВЗАЄ́МНО (проявляючись однаково з обох сторін стосовно один до одного), ОБОПІ́ЛЬНО, НАВЗА́ЄМ рідше. Зустріч двох колон, хай навіть пошарпаних,.. якось одразу взаємно посилила, збадьорила людей (О. Гончар); Вони.. Словник синонімів української мови
  5. обопільно — Обопільно нар. Взаимно. Не долюбляв тільки батько удови, що така вона своєумка, непокірлива; не долюбляла і вона його обопільно. МВ. ІІ. 79. Словник української мови Грінченка