обривок

ОБРИ́ВОК, вка, ч.

1. Шматок, відірваний від чого-небудь, або залишок від обриву чогось.

Вона несла кудись під пахвою радіоприймач з обривками антени (О. Гончар);

Арсен порвав аркушик паперу й обривки кинув лисунові в обличчя (Л. Дмитерко).

2. Відірвана від цілого, позбавлена загального зв'язку з цілим частина чого-небудь; уривок.

Опришок обіймав, голубив, щось приговорював і пестив. І сими словами, і обривками пісень то заспокоював, то знов доводив до .. сліз (Г. Хоткевич);

Увага розвіювалась. Обривки якихось думок вертілися в голові (Г. Коцюба).

3. перев. мн., діал. Невеликі додатки (до платні і т. ін.).

Густав брався вижити у Львові за 1000 гульденів, надіючись притім з свого уряду ще деяких обривків (І. Франко);

Розлука з панотцем була би для Івана великою недогодою, бо служба легка, а, опріч платні, мав іще всілякі обривки (Л. Мартович).