обурений
ОБУ́РЕНИЙ¹, а, е.
1. Дієпр. пас. до обу́рити¹.
[Кіттельгавс (до краю обурений):] Чи то вже й краю не буде тому бешкету? (Леся Українка);
– Та при всіх же властях стояв [собор]! – знов завела своє обурена таким безправством Шпачиха (О. Гончар);
Сахно, .. обурена й розгнівана цими, таки доволі нахабними, умовами, довго не могла опанувати свого хвилювання (Ю. Смолич).
2. у знач. прикм. Сповнений почуття обурення.
Мчали обурені юрми, чорні од гніву, грізні (М. Коцюбинський);
Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко);
Обурену розповідь Вакуленка Ірина вислухала, не пропустивши жодного слова (С. Журахович).
ОБУ́РЕНИЙ², а, е, діал.
Повалений, зруйнований.
Аж гидко дивитись на панський двір: штахети обурені, хати облуплені, тини теж повалились (Сл. Б. Грінченка).
Значення в інших словниках
- обурений — обу́рений 1 дієприкметник розгніваний обу́рений 2 дієприкметник обвалений Орфографічний словник української мови
- обурений — Збурений, розгніваний, розлючений, роздратований. Словник синонімів Караванського
- обурений — див. сердитий Словник синонімів Вусика
- обурений — [оубуреинией] м. (на) -ному /-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
- обурений — I -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до обурити I. 2》 у знач. прикм. Сповнений почуття обурення. II -а, -е, діал. Повалений, зруйнований. Великий тлумачний словник сучасної мови
- обурений — Обу́рений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- обурений — ОБУ́РЕНИЙ¹, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до обу́рити¹. Чого шука отся ватага Рабів, обурених на нас? (Пісні та романси.., II, 1956, 265); Покірний син на цей раз не стерпів, ображений і обурений старосвітськими докорами, доводив матері (Горд. Словник української мови в 11 томах