1. Словник української мови в 11 томах

обурений

ОБУ́РЕНИЙ¹, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до обу́рити¹.

Чого шука отся ватага Рабів, обурених на нас? (Пісні та романси.., II, 1956, 265);

Покірний син на цей раз не стерпів, ображений і обурений старосвітськими докорами, доводив матері (Горд., II, 1959, 216).

2. у знач. прикм. Сповнений почуття обурення.

Мчали обурені юрми, чорні од гніву, грізні (Коцюб., II, 1955, 212);

Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (Вас., II, 1959, 364);

Обурену розповідь Вакуленка Ірина вислухала, не пропустивши жодного слова (Жур., Звич. турботи, 1960, 34).

ОБУ́РЕНИЙ³, а, е, діал. Повалений, зруйнований.

Аж гидко дивитись на панський двір: штахети обурені, хати облуплені, тини теж повалились (Сл. Гр.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. обурений — обу́рений 1 дієприкметник розгніваний обу́рений 2 дієприкметник обвалений Орфографічний словник української мови
  2. обурений — Збурений, розгніваний, розлючений, роздратований. Словник синонімів Караванського
  3. обурений — див. сердитий Словник синонімів Вусика
  4. обурений — [оубуреинией] м. (на) -ному /-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  5. обурений — I -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до обурити I. 2》 у знач. прикм. Сповнений почуття обурення. II -а, -е, діал. Повалений, зруйнований. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. обурений — ОБУ́РЕНИЙ¹, а, е. 1. Дієпр. пас. до обу́рити¹. [Кіттельгавс (до краю обурений):] Чи то вже й краю не буде тому бешкету? (Леся Українка); – Та при всіх же властях стояв [собор]! – знов завела своє обурена таким безправством Шпачиха (О. Гончар); Сахно, .. Словник української мови у 20 томах
  7. обурений — Обу́рений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)