обірваний

ОБІ́РВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до обірва́ти 1–3.

Шматок обірваного вітром, вилинялого, мерзлого кумачу шкрябав об фанерну колону арки (А. Хорунжий);

Одна по одній з'являлися звичні клопітні думки, вночі обірвані сном (Ю. Шовкопляс);

З групою бійців, що залягли біля млина, зв'язок був обірваний (І. Цюпа);

// обі́рвано, безос. пред.

Трос обірвано... Він почав падати (Остап Вишня);

// у знач. прикм.

Іду, під моїми ногами Обірваний лист шелестить (Я. Шпорта).

2. у знач. прикм. Одягнений у поганий, подертий одяг; обшарпаний.

Щось залопотіло; дивиться: іде Потоцький, такий обірваний та обшарпаний (О. Стороженко);

Виснажені двадцятикілометровим переходом, люди, обірвані, голодні і знесилені, ледве пересували ноги (Григорій Тютюнник).

3. у знач. прикм. Перерваний, незакінчений (про слово, фразу тощо).

Мозок вертів шалений вир обірваних слів (Г. Хоткевич);

– Я, панове, за народ, за правду постраждав, – знову почав Юрась обірвану розмову (С. Чорнобривець).

4. у знач. прикм., діал. Дуже крутий, прямовисний; обривистий.

По стрімкій, обірваній скалі .. не так легко злізти в долину (І. Франко);

Через одну верству далі пішли гори голі, дикі, з обірваними обваленими боками (І. Нечуй-Левицький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me