об'єктивізм

ОБ'ЄКТИВІ́ЗМ, у, ч.

1. Основний принцип у матеріалістичній теорії пізнання, за яким визнається існування об'єкта, об'єктивної дійсності як джерела відчуттів; протилежне суб'єктивізм.

Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження складають принципи історизму, об'єктивізму та всебічності (з наук. літ.).

2. Підхід до тлумачення явищ суспільного життя, який обмежується констатуванням наявності суспільних процесів без оцінки їх з певних позицій.

Цензура не дала дозволу на вихід книги [О. Білецького] й вона світу не побачила. Їй було інкриміновано “ідеологічну незрілість”, “буржуазний об'єктивізм” та інші “націоналістичні помилки” (з наук.-попул. літ.).

3. Неупередженість у ставленні до чого-небудь; протилежне суб'єктивізм.

При всій своїй ліричній експансивності Леся Українка підноситься до того об'єктивізму, що вміє відрізнити власне горе від загального порядку фактів і ідей, не попадає в чорний песимізм під впливом власного страждання (з наук.-попул. літ.).