об'їдати

ОБ'ЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБ'Ї́СТИ, ї́м, їси́, док.

1. що. Поступово з'їдати що-небудь на поверхні або по краях чогось.

Се просто Іволга зоветься; Вона із саду в сад літа, То вишні гарно об'їда, То оббива горох, а в співи не вдається (Є. Гребінка);

Весною вилуплюється гусінь, яка об'їдає листя (з наук. літ.);

// З'їдаючи, обгризаючи, оголювати, залишати без листя, плодів що-небудь; призводити до загибелі.

Пропала дівка, як яблунька, що гусінь об'їла (Грицько Григоренко);

Став він цапа підкликати: – Йди ялинку об'їдати! (І. Нехода).

2. кого і без дод., розм. Споживаючи в кого-небудь багато їжі, завдавати йому збитків; харчуватися за чийсь рахунок.

Спершу дядько п'яний .. почне закидати: що де в чорта хто не вирветься, і з дітьми і без дітей, та все до його, на його шию, об'їдати та оббирати (Панас Мирний);

Ковалиха .. припадала до нього, як до сина: – Та й поснідав би, чим натщесерце йти, а чи мо' боїться об'їсти? (А. Головко);

Стала [мати] запрошувати до столу – зніяковів, похнюпився, не хотів; певне, об'їдати бідняцьку сім'ю (О. Гончар).

◇ (1) Об'ї́сти ву́ха кому і без дод., жарт. – спожити, використати багато чиїхсь харчових запасів, з'їсти все у когось.

– Візьми, панотче, та одвези оцих циганок до їх родича, бо вони нам вуха об'їдять... (І. Нечуй-Левицький);

[Іван Степанович:] Знайдеться чим ушанувати дорогих гостей... не об'їсте вух (М. Кропивницький);

[Настя:] А лопає бісова дітвора так, що й харчів на них не настачиш, скоро й вуха об'їдять (І. Карпенко-Карий);

(2) Об'ї́сти го́лову кому, фам. – дуже набриднути кому-небудь якимись розмовами (перев. вимогами, нагадуванням і т. ін.).

Не маю часу переглянути його [оповідання] і одіслати, хоч мені вже редакція голову об'їла, що не присилаю (М. Коцюбинський).