оживати

ОЖИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОЖИ́ТИ, живу́, живе́ш, док.

1. Повертатися до життя; воскресати.

Страшно було дивиться на його мертвого, а ще страшніш було бачить, як він оживав... (О. Стороженко);

Коли б усі одурені прозріли, Коли б усі убиті ожили, То небо, від прокльонів посіріле, Напевно б, репнуло від сорому й хули (В. Симоненко);

* Образно. Гармата знову ожила. Комісар садив із неї сам, як професор точних наук (Ю. Яновський).

2. перен. Появлятися знову, виявлятися з новою силою; відроджуватися, відновлюватися.

Якась солодка радісна надія ворушиться в серці, оживає (І. Нечуй-Левицький);

Була чудова весна. Тоді було так любо, оживали мрії, безнадійні, любі мрії (Леся Українка);

Чутки про землю ожили з весною, наче посходили з зіллям укупі і з ним розростались (М. Коцюбинський);

// у чому. Яскраво вимальовуватися, поставати (у пам'яті, уяві і т. ін.).

Пригадують дні ті, боїв землетруси... Все в пам'яті їх ожива (В. Сосюра);

Рядок за рядком, поема за поемою народжувалися в заповітній книжечці, і оживала в ній жахлива правда епохи кріпацтва (З. Тулуб);

Оживала в пам'яті незабутня ніч розлуки. Одна вона – темна ніч – знає, як гірко було тоді Марії (І. Цюпа).

3. Відновлювати свої життєві сили; знову ставати бадьорим, енергійним, життєрадісним.

Хоч і не зовсім Маруся повеселішала, та усе-таки неначе стала потроху оживати (Г. Квітка-Основ'яненко);

Співав [кобзар Остап Вересай], похилий, нездужалий, Співав – і серцем молодів, Співав – і люди оживали, Співав – і ріс народний гнів (М. Рильський);

Як би не були стомлені та змучені люди, але досить тільки розпалити вогнище, як одразу ж усі оживають, одразу ж підноситься дух (Яків Баш);

// Сповнюватися життєрадісністю, інтересом (про погляд, вираз обличчя і т. ін.).

– А тато гостинця привіз з міста .. – Погляд у хлопця загорівся, ожив (Панас Мирний);

Секретна книжечка немов будила Богдана Петровича від сну. Велике, різко окреслене обличчя і ліниві, довгі, лагідні очі оживали, яснішали (О. Копиленко).

4. Пробуджуватися знову з початком весни (про природу).

Оживають після зими краснотали на Трухановім острові (О. Гончар);

Чую, надходить весна. Під зефіром весь світ оживає, Повняться води теплом (М. Зеров);

Ще зима кашляє по-старечому, але вже дихає весна на повні груди, вже оживають дерева (Ю. Збанацький).

5. від чого і без дод. Сповнюватися життям, діяльністю, рухом.

І потечуть Веселі ріки, а озера Кругом гаями поростуть, Веселим птаством оживуть (Т. Шевченко);

У торгові дні воно [місто] оживає (В. Стефаник);

Уже розвиднілось. Бульба раптом схопився .. Схопилися Остап і Андрій. Почав оживати весь двір (О. Довженко);

Вранці увесь лан укрився женцями та косарями, ожив од гомону й сміху (М. Стельмах).

◇ (1) Ожива́ти (віджива́ти) / ожи́ти (віджи́ти) в па́м'яті – пригадуватись знову.

Каламутна терпкість зводиться у Володимировім серці. В пам'яті відживає бліде з обурення Рогнідине обличчя. Випростана вся, мов гад, що наготовився скочити на ворога (Н. Королева);

Ті слова не були для Мирона Даниловича значущі. Але, що далі відходили бесідники, їхня розмова відживала все дужче в пам'яті (В. Барка).