оповивати

ОПОВИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОПОВИ́ТИ, опов'ю́, опов'є́ш і опови́ю, опови́єш, док.

1. кого, що. Обвивати, обплітати кого-, що-небудь чимсь або що-небудь навколо когось, чогось.

На Нимидору наділи Миколину шапку, шапку оповили довгою .. стрічкою (І. Нечуй-Левицький);

Айтаков спинився, звів руки догори. Другий його помічник неначе на це тільки й сподівався. Як злодія, вловив і оповив його під груди мотузом (Іван Ле);

// Укривати, охоплювати, огортати (про тканину, одяг).

Квітчастий шовк не оповив голову .. Галя ніяково заховала хустину (М. Стельмах);

// Обвивати, обплітати собою що-небудь.

Хміль, березка чіплялись за його [бузку] тонкі гілки, лізли угору, спускалися униз, уростали у землю і знову піднімалися вгору, – непролазною сіткою оповивали його (Панас Мирний);

І спершу гарно страх з сусідкою він [Хміль] жив. Дивлюсь, аж приятель за гілку зачепився, А трохи згодом глядь – всю Рожу оповив (Є. Гребінка);

Шинеля й гімнастьорка в нього були пошматовані, біліли бинти, що оповивали груди (Григорій Тютюнник);

Ґанок і невелику веранду рясно оповили стебла дикого винограду (А. Шиян);

// Те саме, що обійма́ти 1.

Раптом оповиває [Джема] його шию руками і цілує (І. Кочерга);

Олеся сіла близенько коло Балабухи, оповила його шию руками (І. Нечуй-Левицький);

Я тихо підсів до неї, оповивши рукою її стан, щоб часом вона не впала (Олесь Досвітній).

2. що, перен. Оточувати кругом, з усіх боків.

– Ось тобі і Кут зараз, – сказав Колісник, указуючи на ряд хаток, що, наче поясом, оповив круту гору (Панас Мирний);

Ліс темними крилами своїми озеро оповив (І. Волошин).

3. кого, що. Поширюючись, обволікати, огортати, затягувати (про дим, туман, пил і т. ін.); обгортати.

Опар .. ніби прозорою імлою оповивав гори й пригорки (І. Нечуй-Левицький);

Туман непомітно танув, але ще суцільною сірою пеленою оповивав табір і зливався з небом (А. Хижняк);

Два постріли потрясли повітря. Дим і порох оповили батарею (П. Панч);

// безос.

Амбразури оповивало курявою і димом (В. Кучер);

Димом, як наміткою, оповило стрункий зелений ліс (С. Васильченко);

* Образно. Люди завжди поетизують високе і величне .. Вони оповивають легендами тих, кого хочеться бачити завжди і скрізь поруч з собою (з наук. літ.);

// перен. Заповнювати собою навколишній простір; охоплювати (про світло, темряву, морок і т. ін.).

Перше, що вразило мене.., – це напівтемрява, що оповивала все довкола (М. Трублаїні);

На узліссі його оповиває тиша і росяний плач (М. Стельмах);

// Покривати, обволікати що-небудь, розповсюджуючись по поверхні.

Павлусь уже мріяв .. У такі хвилини його карі очі робилися глибокими, замисленими, легка поволока оповивала їх (О. Донченко);

Дощ прибив високу траву до самої землі, оповив сизою вологістю сліпучу зелень (М. Стельмах);

// Обдавати, обвівати з усіх боків (струменем повітря, пахощами і т. ін.).

По стрісі клуні шелестять і ворушаться лісові грушки, їхні терпкі пахощі увесь час оповивають чоловіка (М. Стельмах);

Ароматом, повним чару, Обійму тебе, мій царю, – Горду голову твою Опов'ю (А. Кримський);

Теплий вітер оповив її тіло (Н. Рибак).

4. кого, що, перен. Охоплювати кого-, що-небудь, заполонювати (про почуття, певний стан і т. ін.).

Потроху очі заплющуються, тихий сон оповива діти (Б. Грінченко);

Тяжкі думи оповивають Іванка, з голови не йде Людомир (А. Хижняк);

Жаль оповив Іванове серце, жаль великий (Ю. Мушкетик);

// безос.

[Юрко:] Як .. зустрівся я уперше з її поглядом, як .. почув уперше її промову, відтоді – мов замороком [заморокою] якимсь мене оповило (М. Кропивницький);

* Образно. Вечірній світ розливсь по стомленій землі, І ліс дрімає темний, І чари навкруги усе оповили (М. Рильський).

5. кого. Те саме, що сповива́ти.

Мати оповиває дитину.