оповивати

НАПО́ВНИТИ (про звуки, запахи, світло, морок тощо — поширюючись у повітрі, охопити весь простір, приміщення і т. ін.), ЗАПО́ВНИТИ, ВИ́ПОВНИТИ, СПО́ВНИТИ, ПЕРЕПО́ВНИТИ підсил., ЗАЛИ́ТИ (ЗАЛЛЯ́ТИ рідше) підсил., ЗАТОПИ́ТИ підсил., ЗАПОЛОНИ́ТИ підсил. рідше. — Недок.: напо́внювати (наповня́ти), запо́внювати (заповня́ти), випо́внювати (виповня́ти), спо́внювати (сповня́ти), по́внити поет. перепо́внювати (переповня́ти), залива́ти, зато́плювати (затопля́ти), заполо́нювати (заполоня́ти). Величний рев органа наповнив усю церкву (О. Довженко); Станція. Рідні довкола. Гомін заповнив перон (С. Олійник); Не сильний, але чудовий тенор, яким обдарувала природа Миколу, виповнив кімнату задушевним ліризмом (Я. Баш); Одцвіли бузок і акація. П'янкі, прохолодні аромати квітучої липи сповнили місто (Ю. Мартич); Палату повнить гомоном сріблистим розбуджений зальотним вітром сад (І. Гончаренко); А потім сонце залило Уфу, Зогріло нас, таки промерзлих трохи (М. Рильський); Хмари сунули прибійними валами, поспішали затопити все своєю гнітливою похмурністю (Ю. Бедзик); Степова тиша знову заполонила нічліжан (Григорій Тютюнник). — Пор. 1. наси́чувати, 2. оповива́ти.

ОБЛЯГА́ТИ (про одяг, взуття — щільно прилягати до тіла з усіх боків), ОБТЯГУВАТИ, ОБТЯГА́ТИ, ОБХО́ПЛЮВАТИ (ОХО́ПЛЮВАТИ), ОБІЙМА́ТИ, ОБПИНА́ТИ, ОБЛИПА́ТИ, ОБЛІ́ПЛЮВАТИ, ПРИСТАВА́ТИ, ОБХВА́ЧУВАТИ розм.; ОБТИСКА́ТИ, ОБТИ́СКУВАТИ, ОБЖИМА́ТИ (перев. про взуття); ОБВИВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ, ПОВИВА́ТИ, ОБГОРТА́ТИ (ОГОРТА́ТИ) (перев. про одяг — доладно, вишукано). — Док.: облягти́, обтягти́, обтягну́ти, обхопи́ти (охопи́ти), обійня́ти, обіп'ясти, обіпну́ти, обли́пнути, обліпи́ти, приста́ти, обхвати́ти, обти́снути, обжа́ти, обви́ти, опови́ти, пови́ти, обгорну́ти (огорну́ти). Одягла (Зоня) свій парадний чорний костюм — фрак, що облягав її фігуру, наче лаковий листок (Ірина Вільде); Халяви чобіт щільно облягають литки; Витканий матір'ю червоний пояс туго обхоплював її стрункий стан (І. Цюпа); Чорне коротеньке пальто міцно охоплювало його добре виковану, ворухливу постать (О. Копиленко); Синя, золотом ткана туніка обіймала чудові форми молодого, наче з рожевого мармуру витесаного тіла (Юліан Опільський); Плаття було тепер тісне на неї, обпинало її (І. Сенченко); Обігнали згорбленого чоловіка в білому плащі, який облипав навколо його незграбного тіла (Є. Гуцало); Піднялася (Аглая Феліцітас). Висока, в чорнім зимовім костюмі, що тісно пристав до тіла (О. Кобилянська); Чорна сукня міцно обхвачувала її повні плечі (І. Нечуй-Левицький); Черевички на високих каблучках тісно обжимають вузеньку ступню (Григорій Тютюнник); Гнучкий стан (Дзвінки) обвивали дорогі запаски (В. Гжицький); Довга та чорна шата, мов хмара, його обгортала (Леся Українка); Чорна кашемірова сукня огортала її стан (А. Шиян).

ОБВИ́ТИ (про рослини, коріння і т. ін. — повившись навколо чого-небудь, по чому-небудь, покрити собою якийсь предмет, поверхню), ОБПЛЕСТИ́ (ОПЛЕСТИ́), ПЕРЕПЛЕСТИ́, ОБСОТА́ТИ (ОСОТА́ТИ рідше), ОПОВИ́ТИ (ОБПОВИ́ТИ розм. рідше), ЗАПЛЕСТИ́, ПОВИ́ТИ, УВИ́ТИ (ВВИ́ТИ), ПЕРЕВИ́ТИ, ОБМОТА́ТИ, ОБКРУТИ́ТИ (ОКРУТИ́ТИ розм.), ОБІЙНЯ́ТИ рідше, ОБПЛУ́ТАТИ, ОБСНУВА́ТИ (ОСНУВА́ТИ), ЗАПЛУ́ТАТИ (закрити собою густо й безладно). — Недок.: обвива́ти, обпліта́ти (опліта́ти), перепліта́ти, обсо́тувати (осо́тувати), обповива́ти (оповива́ти), запліта́ти, повива́ти, увива́ти (ввива́ти), перевива́ти, обмо́тувати, обкру́чувати (окру́чувати), обійма́ти, обплу́тувати, обсно́вувати (осно́вувати), заплу́тувати. Буйний хміль доверху обвивав Не стару, та вже зів'ялу грушу (П. Воронько); Тут (в альтанці) було тихо, пахло живицею і жасмином, що густо обплів знизу стіни (В. Гжицький); Краплини роси блищали на листках хмелю, що оповивав веранду (М. Трублаїні); Дивлюсь, аж приятель (Хміль) за гілку зачепився, А трохи згодом глядь — всю Рожу обповив (Є. Гребінка); Ґанок маленького дімка на дві квартири.. заплели витка троянда й сині дзвіночки (М. Рудь); Окрасою мазанки були тільки кручені паничі, які повивали передню стінку (Ю. Смолич); Блиснула в повітрі нагайка і знов окрутила голі ноги старого (І. Франко); Він (плющ) обіймає, Боронить від негоди стіну голу (Леся Українка); А кушир ще дужче обплутує мене, ніби я потрапив у густу сітку (Д. Ткач).

ОБВІВА́ТИ (ОВІВА́ТИ) (про подув вітру, струмінь повітря, запах і т. ін.), ОБВІ́ЮВАТИ (ОВІ́ЮВАТИ), ОБДАВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ, ОПА́ХУВАТИ, ОБДУВА́ТИ, ОБВІ́ТРЮВАТИ, ОБДИМА́ТИ (тільки про вітер, струмінь повітря); ПОДИХАТИ чим (злегка, час від часу). — Док.: обві́яти (ові́яти), обда́ти, опови́ти, опахнути, обду́ти, обві́трити. Вітер приємно обвіває обличчя (А. Шиян); Мимо пройшла жінка з оберемком соломи, і чув (Дорош), як його обвіяло.. душком тієї соломи (Григорій Тютюнник); Свіжий вологий вітер приємно овіває обличчя (з газети); З сходу дихнув вітрець й овіяв Остапа (М. Коцюбинський); Орестове обличчя обвіювали струми повітря (О. Досвітній); Запах розтопленого чавуну обдав Никанора (І. Микитенко); Шовкова трава.. обдавала (Івася) своїм пахучим холодочком (Панас Мирний); Шумить, шумить круг мене. Сокорики шумлять і тополі золоті на синьому. І вітер оповив мене ласкаво (О. Довженко); Їхні (грушок) терпкі пахощі увесь час оповивають чоловіка (М. Стельмах); Опахує медузу вітер, мне її, вгинає од країв (П. Тичина); Він ішов прудко, повітря туго обдувало його (Є. Гуцало); Прохолода обвітрює скроні; з моря подихало тихою прохолодою (Дніпрова Чайка).

ОБІЙМА́ТИ (обхоплювати руками чи рукою кого-небудь, виражаючи любов, ніжність, приязнь і т. ін.), ОБНІМА́ТИ, ОБГОРТА́ТИ (ОГОРТАТИ), ОБВИВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ, ПОВИВА́ТИ, ОБХО́ПЛЮВАТИ (ОХО́ПЛЮВАТИ), ПРИГОРТА́ТИ (особливо ніжно, ласкаво); ПРИТУЛЯ́ТИ, ПРИТУЛЮВАТИ, ПРИХИЛЯ́ТИ, ПРИТИСКА́ТИ (міцно) зі сл. до себе, серця, грудей і т. ін.; СТИСКА́ТИ (СТИ́СКУВАТИ), ДУШИ́ТИ зі сл. обійми, підсил. — Док.: обійня́ти, обня́ти, обгорну́ти (огорну́ти), обви́ти, опови́ти, пови́ти, обхопи́ти (охопи́ти), обла́пити розм. пригорну́ти, притули́ти, прихили́ти, прити́снути, сти́снути, здуши́ти. Він мене обіймав одною рукою, а другою гладив по лиці (Лесь Мартович); А з Петрусем В гаю (Мар'яна), в лузі Щовечора святого — Розмовляла, Жартувала, Обнімала, мліла (Т. Шевченко); Балабуха не примітив, що одна рука Бонковського обгортала Олесин стан (І. Нечуй-Левицький); Дві теплі руки огорнули шию Семена Петровича (з журналу); Заголосила Марія.. Припала до Матвія і не тямила, що робить. Обвивала його шию руками, то знову падала на стіл (Мирослав Ірчан); Їй хотілося кинутись батькові на груди, оповити руками його міцні плечі і щось сказати (О. Іваненко); Любуша, схлипуючи, повиває його шию руками (І. Кочерга); Він охоплює її, притуляється до неї і забуває сказати свої слова (М. Стельмах); Якусь мить Боженко дивився на Ростислава.. Потім не витримав, незграбно облапив його (Ю. Смолич); Усміхнувся Олекса, рукою пригортаючи дружину, що ця бліда і слабенька зараз жіночка принесла в його оселю стільки світла і радості (П. Кочура); Я поспішав назустріч Марії, притуляв її до себе, навіть не питаючи, чом вона запізнилася (І. Муратов); Коли мати почала душити його в своїх обіймах, згадав (Доря) одразу, що се його день (М. Коцюбинський). — Пор. 1. обхо́плювати.

ОБКРУ́ЧУВАТИ (ОКРУ́ЧУВАТИ рідше) чим, навколо чого (закріплювати щось витке навколо кого-, чого-небудь), ОБМО́ТУВАТИ, ОБВИВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ (ОБПОВИВА́ТИ рідше), ОБВО́ДИТИ, ОБПЛУ́ТУВАТИ (ОПЛУ́ТУВАТИ рідше), ОБКУ́ТУВАТИ рідше; УКРУ́ЧУВАТИ (ВКРУ́ЧУВАТИ) (міцно). — Док.: обкрути́ти (окрути́ти), обмота́ти, обви́ти, опови́ти (обпови́ти), обвести́, обплу́тати (оплу́тати), обниза́ти, обку́тати, укрути́ти (вкрути́ти). Слуги та джури вже обкручували товстенний поперек обозному малиновим поясом (О. Ільченко); Знов блиснула в повітрі нагайка і знов окрутила голі ноги старого (І. Франко); Їздові обмотували собі ноги шматками овечих шкур (З. Тулуб); Кіснички.. обвивали її чорноволосу голову (І. Нечуй-Левицький); Айтаков спинився, звів руки догори. Другий його помічник.. оповив його під груди мотузком (І. Ле); Як же Марина обвела ще коси кругом голови, зв'язавши калачем на потилиці, то й не пізнати Христі! (Панас Мирний); Скрутивши рушник джгутом і обплутавши ним руки, Геннадій відтворив статую Лаокоона з удавом (І. Волошин); Незнакомий пан в задумі розглядає вірьовку; далі обкутує нею себе... натужується й перериває (С. Васильченко).

ОТОЧИ́ТИ чим (створити навколо кого-, чого-небудь певну обстановку, виявляти до когось, чогось певне ставлення), ОГОРНУ́ТИ, ОПОВИ́ТИ. — Недок.: ото́чувати, оточа́ти рідше огорта́ти, оповива́ти. Оточімо наших дітей теплотою, ласкою і турботою (П. Тичина); Зворушливою увагою огорнули колгоспники-односельчани пораненого солдата (І. Волошин); Люди завжди поетизують високе й величне. ..Вони оповивають легендами тих, кого хочеться бачити завжди і скрізь поруч із собою (з науково-популярної літератури).

ОТО́ЧУВАТИ (про ліс, дерева, будівлі і т. ін. — міститися навколо чого-небудь), ОПЕРІ́ЗУВАТИ (ОБПЕРІ́ЗУВАТИ рідше), ОБХО́ПЛЮВАТИ (ОХО́ПЛЮВАТИ), ОБСТУПА́ТИ (ОСТУПА́ТИ розм.), ОСЯГА́ТИ, ОБСТАВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ, ОБЛЯГА́ТИ, ОБВИВА́ТИ, ОБВО́ДИТИ, ОБІЙМА́ТИ, ОТОЧА́ТИ рідше; ОБГИНА́ТИ (ОГИНА́ТИ) (перев. півколом); ОБНИ́ЗУВАТИ (бути розміщеним навколо чогось рядками); ОПОЯ́СУВАТИ рідше (у вигляді смуги); ОГОРО́ДЖУВАТИ рідше, ОБДАВА́ТИ діал. — Док.: оточи́ти, опереза́ти (обпереза́ти), обхопи́ти (охопи́ти), обступи́ти (оступи́ти), осягну́ти (осягти́), обста́ти, опови́ти, облягти́, обви́ти, обве́сти, обійня́ти, обігну́ти, обниза́ти, опоясати, огороди́ти, обда́ти. Старі дуби оточували галявину (О. Донченко); Москву оперізують світлі житлові масиви, кожний з яких — сучасне місто середньої величини (з газети); Вузьку стягу мужицької землі з трьох боків обхоплювала панська (Б. Грінченко); Сам (Чохов) пішов шукати воду. Він знайшов її у тихій заводі, яку зі всіх боків обступали комиші (Григорій Тютюнник); Маленьку хату оступили кругом високі ясени (С. Васильченко); Їдем лісом, нас ліс Мов наметом осяга (П. Грабовський); Тече струмок в своїм багнистім ложі. Його обстали берестки малі (М. Бажан); Ліс темними крилами своїми озеро оповив (І. Волошин); Сумні млини облягли широкий майдан (Панас Мирний); Висока кам'яна стіна обвивала сад; Фруктовий садок обіймав палац з півночі (Ю. Смолич); Від ріки, що широким луком обгинала місто з двох боків, тягло вогким холодом (І. Франко); Обнизали вони (хатки) кругом низкою глибоку долину (І. Нечуй-Левицький); Сотні тисяч москвичів (захищаючи Москву від фашистських загарбників) цілодобово працювали на будівництві оборонних рубежів, що опоясували столицю (з журналу); Пробігла (Люба) біля верб, що живою рамкою огороджували лісове подвір'я (М. Стельмах); Високо.. випинається Рарив. Його обдає темно-зелений ліс (О. Кобилянська).

ОПОВИВА́ТИ (про дим, туман, хмари, пил і т. ін. — поширюючись, укривати з усіх боків), ОБГОРТА́ТИ (ОГОРТА́ТИ), ОБВОЛІКА́ТИ, ЗАВОЛІКА́ТИ, ЗАТЯГА́ТИ, ЗАТЯ́ГУВАТИ, ОБЛЯГА́ТИ, ПОВИВА́ТИ, ОБВИВА́ТИ, ПОКРИВА́ТИ, ВКРИВА́ТИ (УКРИВА́ТИ), КРИ́ТИ, ЗАСТИЛА́ТИ, ЗАСТЕЛЯ́ТИ, ОХО́ПЛЮВАТИ (ОБХО́ПЛЮВАТИ), ОБІЙМА́ТИ (ОБНІМА́ТИ), ОБКУ́ТУВАТИ (ОКУ́ТУВАТИ), ОТО́ЧУВАТИ, ЗАСНО́ВУВАТИ, ОБСНО́ВУВАТИ (ОСНО́ВУВАТИ), ОБСТУПА́ТИ (ОСТУПА́ТИ розм.), ОБКЛАДА́ТИ, ВГОРТА́ТИ (УГОРТА́ТИ), ВПОВИВА́ТИ (УПОВИВА́ТИ), ОБСО́ТУВАТИ, ЗАСО́ТУВАТИ, ПОЙМА́ТИ, ОКРИВА́ТИ рідко; ОБЛИ́ЗУВАТИ (перев. про полум'я); ПРИТУМА́НЮВАТИ (трохи, не цілком). — Док.: опови́ти, обгорну́ти (огорну́ти), обволокти́, заволокти́, затягти́, затягну́ти, облягти́, пови́ти, обви́ти, покри́ти, вкри́ти (укри́ти), застели́ти, засла́ти, охопи́ти (обхопи́ти), обійня́ти (обня́ти), обку́тати (оку́тати), оточи́ти, заснува́ти, обснува́ти (оснува́ти), обступи́ти (оступи́ти), обкла́сти (обікла́сти), вгорну́ти (угорну́ти), впови́ти (упови́ти), обсота́ти, засота́ти, пойня́ти, окри́ти, затка́ти, притума́нити. Місто оповив густий туман (Ю. Шовкопляс); З-за гори хмарою суне сірий туман і.. обгорта він кожну деревину (Панас Мирний); Холодний морок огортає колону зі всіх боків (О. Гончар); Дим із присадкуватих хат сповзає по мокрих стріхах і обволікає сірим туманом голі кущі (П. Панч); З Ташані валувала пара, заволікаючи придорожні верби (Григорій Тютюнник); На заході росла густа дощова хмара, затягаючи щораз більші простори неба (В. Гжицький); Облягають небо хмари, Піднялося все живе (П. Грабовський); Тихий час надвечірній, .. Як ти млою повиваєш Те, що грало пишноцвітно В кольоровості незмірній (М. Рильський); Він, міцно, глибоко затягшися цигаркою, обвив себе сизим тютюновим серпанком (А. Головко); За сонцем хмаронька пливе, Червоні поли розстилає І сонце спатоньки зове У синє море: покриває Рожевою пеленою, Мов мати дитину (Т. Шевченко); Все небо вкрила Білява мла (П. Грабовський); Сизо-жовтий туман жита криє (Г. Косинка); Дим застилає вулиці, далеко виповзає у море (В. Кучер); Машину повністю охоплює полум'я (Ю. Яновський); Приємно обхопило його чисте повітря (Г. Хоткевич); Грім все гуркоче, і руда хмара лівим крилом обійма небо (М. Коцюбинський); Як вони підводили Романа до пожежі, то вже всю клуню обнімав огонь (Б. Грінченко); Біла імла.. обкутала верхи церков та дзвіниць на горах (І. Нечуй-Левицький); З-під каблуків.. б'є курява, хмарою окутуючи танцюристів (О. Гончар); Білі хмарки щільним кільцем оточували машину (Л. Первомайський); Заснував (Аркадій Петрович) хату димом сигари (М. Коцюбинський); Обснувала (осінь) димами гори (І. Франко); Стоги сіна чорніють лише. Неначе дим або туман обступає їх (Ю. Яновський); Холодні тумани обкладали землю (М. Чабанівський); Вгорнула ліс волога мла (Л. Первомайський); Туман встає по долині, Село вповиває (С. Руданський); Язички вогню обсотували березові полінця (Н. Рибак); Білу хату засотує мла (Т. Масенко); Накрапав дрібний дощ. Обрій пойняла сиза мла (З. Тулуб); Туман химерно окрива Серпанком чорним гори (П. Грабовський); Синій димок.. послався по землі, облизуючи з обох боків чорну могилу (Григорій Тютюнник).

ОПОВИВА́ТИ (про світло, темряву тощо — поширюючись, заповнювати собою навколишній простір), ОГОРТА́ТИ (ОБГОРТА́ТИ), ОБКУ́ТУВАТИ (ОКУ́ТУВАТИ), ОБІЙМА́ТИ (ОБНІМА́ТИ), ПОКРИВА́ТИ, ВКРИВА́ТИ (УКРИВА́ТИ), ПОВИВА́ТИ, ОБЛИВА́ТИ, ОХО́ПЛЮВАТИ (ОБХО́ПЛЮВАТИ), ОБЛЯГА́ТИ, ОКРИВА́ТИ, ВГОРТА́ТИ (УГОРТА́ТИ) рідше, СПОВИВА́ТИ рідше; ОПУСКА́ТИСЯ на що (окутувати собою що-небудь). — Док.: опови́ти, огорну́ти (обгорну́ти), обку́тати (оку́тати), обійня́ти (обня́ти), покри́ти, вкри́ти (укри́ти), пови́ти, обли́ти, обілля́ти, охопи́ти (обхопи́ти), облягти́, окри́ти, вгорну́ти (угорну́ти), спови́ти, опусти́тися. Вечір захопив її на скрині, темрява оповила хату (М. Коцюбинський); Запашний український вечір ласкаво огорта натомлену землю (М. Старицький); Важкий присмерк лягав на землю, обгортав хати, тини, дерева (Л. Первомайський); Темрява обкутала все (О. Досвітній); Вечірні сутінки окутували ліс (А. Шиян); Вже й ніч землю обіймає (Марко Вовчок); Блідо-рожеве світло потиху лилося з ліхтаря, покриваючи всю кімнатку якоюсь таємною напівтемрявою (Г. Хоткевич); Місяць крався по небу і своїм срібним світом, мов серпанком, укривав долину (Панас Мирний); З-за густого жита пишно викотилось сонце і облило зелені ниви червоним огнем (І. Нечуй-Левицький); На заході півнеба охопили нерухомі заграви (О. Гончар); Темнота обхопила його при вході (І. Франко); Хоч ніч облягає, та в пітьмі глибокій Вже грають-палають досвітні вогні (В. Еллан); Темна.. ніч окрила землю (І. Франко); Присмерки уже вгортали землю (М. Рильський); Сизий присмерк сповиває сусідні верхи (В. Бабляк); Сірий похмурий вечір опускався на землю (М. Стельмах). — Пор. 2. напо́внити.

ОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (про думки, почуття, настрій, стан — повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИ ким, ЗАВОЛОДІВА́ТИ ким, ОПАНО́ВУВАТИ кого, що, ким, чим, ОБХО́ПЛЮВАТИ кого, що, ОБІЙМА́ТИ кого, що, ОБНІМА́ТИ кого, що, ПЕРЕЙМА́ТИ кого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИ кого, БРА́ТИ кого і без додатка, ЗАБИРА́ТИ кого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ (СПОВНЯ́ТИ) кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ (НАПОВНЯ́ТИ) кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ (ЗАПОВНЯ́ТИ) що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИ кого, ОСІДА́ТИ кого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ (ЗАПОЛОНЯ́ТИ) кого, що, ПОЛОНИ́ТИ кого, що, НАЛЯГА́ТИ на кого-що, ОБСТУПА́ТИ кого, що, ОБСТАВА́ТИ кого, що, ОКРИВА́ТИ кого, що, ПОСІДА́ТИ кого, що, ОБСІДА́ТИ кого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИ кого, що, розм., НАСІДА́ТИ на кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИ на кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯ на кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИ на кого-що, розм., НАПОВЗА́ТИ на кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття — гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ (ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ) кого, що, РОЗПИРА́ТИ кого, що, РОЗПИНА́ТИ кого, що (про почуття, переживання — виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИ на кого, НАПЛИВА́ТИ на кого-що, НАРИНА́ТИ на кого і без додатка, НАХО́ДИТИ на кого, розм., НАПАДА́ТИ на кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИ кого, ПОНІМА́ТИ кого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯ на кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИ до кого-чого, розм., ОШИБА́ТИ кого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан — раптово з'являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИ кого, що, ОБВІВА́ТИ (ОБВІ́ЮВАТИ) кого (про настрій, відчуття — раптово виникати під впливом чого-небудь); ПРОНИ́ЗУВАТИ кого, що, розм., ПРОЙМА́ТИ кого, що, розм., ПРОБИРА́ТИ кого, ПРОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ (ОГОРТА́ТИ) кого, що, ОПОВИВА́ТИ кого, що, ОБВИВА́ТИ кого, що, ОБКУ́ТУВАТИ (ОКУ́ТУВАТИ) кого, що, ПОВИВА́ТИ кого, СПОВИВА́ТИ кого, ОБВОЛІКА́ТИ кого, що (про почуття, фізичний стан — поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИ кого, СКОРЯ́ТИ кого, ЗМАГА́ТИ кого, розм. (перев. про фізичний стан). — Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти (узя́ти), забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп'ясти (розіп'я́сти́), налеті́ти, нали́нути, наплисти́ (напливти́), напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти (огорну́ти), опови́ти, обви́ти, обку́тати (оку́тати), пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір'я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); (Тетяна:) Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання — воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі — не то сон, не то дрімота — сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам'яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).

ПОКРИВА́ТИ що (закривати чимсь зверху; утворювати якесь покриття), УКРИВА́ТИ (ВКРИВА́ТИ), КРИ́ТИ, ОКРИВА́ТИ рідше, ОПОВИВА́ТИ, ОБТЯГА́ТИ (ОБТЯ́ГУВАТИ), ОБШИВА́ТИ, ОББИВА́ТИ (якимсь матеріалом, закріплюючи його); УШИВА́ТИ (ВШИВА́ТИ) (перев. соломою, очеретом); ПРИКИДА́ТИ (кидаючи). — Док.: покри́ти, укри́ти (вкри́ти), окри́ти, опови́ти, нанести́, накла́сти, наложи́ти розм. обтягти́ (обтягну́ти), обши́ти, обби́ти, уши́ти (вши́ти), прики́дати. Збентежена (Крістабель) метушиться по хаті, далі починає покривати статую рядном (Леся Українка); Вона укривала його найтеплішими із своїх лахманів, одгортала волосся з чола, одганяла осінніх мух (М. Коцюбинський); Солом'яних стріх тепер не роблять. Дахи криють бляхою і шифером (з газети); Зараз окрили Шрама шапками, військовими корогвами, дали йому до рук полковницькі клейноди.., та й став панотець Шрам полковником (П. Куліш); Сідельники обтягали товстою усмою з веприни дерев'яні колодки (С. Скляренко); Господар дратвою обтягував на копиті нового чобота (Я. Качура); Четверо теслярів обшивали дошками дуба на зразок тих гостроносих дубів, що їх вживали на Старій Січі (С. Добровольський); Оббивали (козаки) залізом важкі дерев'яні довбні (О. Ільченко); Сам він розчиняв вапно, сам тесав бруси, в'язав вінець, палубив дах, ушивав шифером (М. Рудь); Прикидавши яму сіном, що стояло неподалеку в копиці, Кажан із двома торбинками подався на леваду (І. Цюпа).

СПОВИВА́ТИ (замотувати, загортати в пелюшки, обмотувати повивачем), ПОВИВА́ТИ, УПОВИВА́ТИ (ВПОВИВА́ТИ), ОПОВИВА́ТИ, ПЕЛЕНА́ТИ рідше. — Док.: спови́ти, пови́ти, упови́ти (впови́ти), опови́ти. Ти надо мною в темні ночі Ніколи не стуляла очі, Мене малого доглядала І сповивала, і кохала (Б. Грінченко); Софія вміло повиває дитину (А. Дімаров); "Що там, голубе Іване? Як там бідна дочка?" — А нічого! .. уповила хлопця, як линочка! .." (С. Руданський).