ординець
ОРДИ́НЕЦЬ, нця, ч., іст.
Той, хто належить до орди (у 1 знач.).
Раптом неміцні двері зірвалися з петель і до хати вдерлося кільканадцятеро ординців (З. Тулуб);
Ординець, вражений її рішучістю, .. зупинився (П. Панч).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- ординець — орди́нець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- ординець — див. ворог Словник синонімів Вусика
- ординець — [ординеиц'] -н'ц'а, ор. -нцеим, м. (на) -нцеив'і/-н'ц'у, мн. -н'ц'і, -н'ц'іў Орфоепічний словник української мови
- ординець — -нця, ч., іст. Той, хто належав до орди (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- ординець — ОРДИ́НЕЦЬ, нця, ч., іст. Той, хто належить до орди (у 1 знач.). Раптом неміцні двері зірвалися з петель і до хати вдерлося кільканадцятеро ординців (Тулуб, Людолови, І, 1957, 141); Ординець, вражений її рішучістю,.. зупинився (Панч, Гомон. Україна, 1954, 132). Словник української мови в 11 томах