осліплювати

ОСЛІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш і рідко ОСЛІПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОСЛІПИ́ТИ, ліплю́, лі́пиш; мн. ослі́плять; док.

1. кого. Робити сліпим, позбавляти зору.

– Повернулись купці наші від Саркелу, – встиг ще сказати Свенелд, – пограбували їх там, двох убили, а Полуяра осліпили (С. Скляренко);

– Сліпий Андрійко співає .. – Сліпий від роду? – Де там, осліпили (М. Стельмах);

// кого, що і без прям. дод. Тимчасово відбирати здатність бачити що-небудь (про світло, сяйво, блиск чого-небудь).

Заходило сонце, яскраве проміння осліплювало (Я. Гримайло);

Світло осліпило мене одразу, і я нічого не міг розібрати в вікні (М. Коцюбинський);

Вирвалося сонце, осліпило очі, Роздало навколо обрії ясні (О. Олесь);

* Образно. – Іди, Степане, іди.., – випростується вона й осліпляє його своїми заплаканими очима і тяжким болем змученого обличчя (М. Стельмах);

// кого, що і без прям. дод., перен. До краю захоплювати, зачаровувати.

[Аецій Панса:] А тобі .. либонь після сільської глушини Рим очі осліпив (Леся Українка);

Осліпила його краса Ксені. Вирішив за всяку ціну її дістати (В. Гжицький);

// кого, що і без прям. дод. Застилати, заволікати простір перед очима, позбавляючи можливості бачити що-небудь.

Густий сумерек [смерк] .. вдарив його в очі і на хвилю осліпив їх одразу (І. Франко);

Батареї без угаву молотили по них [дотах], осліплюючи і оглушуючи методичним вогнем гарнізони (О. Гончар).

2. кого, перен. Позбавляти почуття реальності, здатності об'єктивно сприймати, правильно оцінювати що-небудь.

– Поки що, – додав я, .. – моє щастя, як бачите, не осліплює мене (О. Кобилянська);

Безумний гнів, що осліпив Нас перед хвилею, остив [остиг] (І. Франко);

// Уводити в оману; дурити.