1. Словник української мови у 20 томах

оторопілий

ОТОРОПІ́ЛИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. акт. до оторопі́ти.

Постукала [Ольга] в вікно. Вийшов заспаний, трохи оторопілий чоловік (Я. Качура);

// у знач. прикм.

Хотілось підскочити, розцілувати оторопілого Максима. Але вона стримала в собі той порив (І. Цюпа).

2. у знач. прикм. Який виражає розгубленість, збентеження, переляк.

Боярин оторопілими очима поглядав на натовп (А. Хижняк);

Сигара заважала йому говорити і він злісно виплюнув її повз оторопілу пику старости (Д. Бедзик);

Він .. аж укляк од несподіванки, й обличчя його якийсь час скидалось на бліду й неживу маску, на якій застиг назавжди оторопілий вираз (Є. Гуцало).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. оторопілий — оторопі́лий дієприкметник розм. Орфографічний словник української мови
  2. оторопілий — див. приголомшений; розгублений Словник синонімів Вусика
  3. оторопілий — -а, -е, розм. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до оторопіти. 2》 у знач. прикм. Який виражає розгубленість, збентеження, переляк. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. оторопілий — ОТОРОПІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до оторопі́ти. Постукала [Ольга] в вікно. Вийшов заспаний, трохи оторопілий чоловік (Кач., II, 1958, 73); Хотілось підскочити, розцілувати оторопілого Максима. Словник української мови в 11 томах