ох

ОХ, виг.

1. Уживається при вираженні фізичного болю, страждання, переляку, відчуття полегшення і т. ін.

– Ох... як ти мене злякав, хай йому цур!.. – переводячи дух, .. обізвалась вона до Грицька (Панас Мирний);

Ох, як мені гидко, як мені страшно, як ця свідомість ранить моє батьківське серце... (М. Коцюбинський);

Ох, але як уже важко йти! Стежка вже пропала (Г. Хоткевич);

– Чому вони стріляють? – зморщився Черниш. – Ох, чому вони стріляють?.. (О. Гончар);

// Уживається при висловленні застереження, попередження про що-небудь небажане, неприємне.

– Ох, не перед добром, ох, не перед добром вони так п'ють (Г. Хоткевич);

Ох, не одна зітхне Оксана, коли згадає юнака... (В. Сосюра);

Ох, перепаде їй ґирлиґи від батька (О. Гончар).

2. Уживається при вираженні почуття жалю, досади, невдоволення, докору і т. ін.

Болящая Що день, що година Ледве чути, питається: – Доню Катерино! Чи ще Марко не приїхав? Ох, якби я знала, Що діждуся, що побачу, То ще б підождала! (Т. Шевченко);

Ох, Боже, Боже, трошки того віку , а як важко його прожити. Андрій знов не нанявся. Отак щороку (М. Коцюбинський);

[Кассандра:] Ох, якби тільки можна, то я б сама те горе одвернула! (Леся Українка);

– Ох, який ти злий! Ти пригноблюєш ближніх! (О. Довженко);

// Уживається при вираженні захоплення, подиву і т. ін.

[Юда:] Ох, як він говорив! Який був голос! Я пригадав те, що давно забув... (Леся Українка);

Гріє нас далеке трепетання Вогника серед гірських узбіч... Ох, які ж, мабуть, оповідання Слухатиме ця осіння ніч!.. (М. Рильський);

– Ох ти ж і догадливий, ох і циганської ж ти вдачі хлопець! (О. Гончар);

Варивон ухопився за палицю і потягнув до себе ятір. – Ох, і тяжкий. Напевне, повно набилося риби. Григорію, помагай! (М. Стельмах);

// Уживається для виділення, підсилення якого-небудь слова, вислову.

Ох, і люто ж боролися гуцули!.. (Г. Хоткевич);

– Спершу, коли відчислили, ох, як кисло було вашому Сіробабі. Ну, як це гордий реактивний льотчик-винищувач та стане винищувачем комарів? (О. Гончар);

– Ох, і хитрий, усе знає, а випитує (Григорій Тютюнник).

3. у знач. ім., перев. мн. о́хи, о́хів. Те саме, що о́хання.

З безперестанними охами, сапанням та умліванням Прохіра розказувала (М. Коцюбинський);

Вона з охами та ахами заходила в море по шию (М. Трублаїні).

◇ [Ой (ох)] ма́тінко [ж] моя́ [рі́дна]! див. ма́тінка;

(1) Ох, ли́шенько! (д) див. ли́хо¹;

(2) Ох, ли́шенько мені́! (д) див. ли́хо¹;

(3) Ох, ли́шенько моє́! (д) див. ли́хо¹;

(4) Ох, ли́шечко! (д) див. ли́хо¹;

(5) Ох, ли́шечко мені́! (д) див. ли́хо¹;

(6) Ох, ли́шечко моє́! (д) див. ли́хо¹; Ох (ой), [мені́] ли́хо! <�Ой (ох), ли́шенько (ли́шечко) [мені́ (моє́)]!> див. ли́хо¹;

Справля́ти о́хи див. справля́ти.