охати

О́ХАТИ, аю, аєш, недок., розм.

1. Вигукувати, промовляти “ох”, виражаючи почуття здивування, захоплення, радості, болю, горя, співчуття і т. ін.

– Ох, бабусю! тепер я усе згадала!.. Що се ти зо мною наробила?.. – Так, охаючи, казала панна хорунжівна (Г. Квітка-Основ'яненко);

Того ж таки тижня самого занедужала панночка. Охає і стогне, і кричить (Марко Вовчок);

Підвівся [панотець], сів, зловив руками болючу ногу та й стогнав. Стогнав і охав, аж гомін лісом котився (Л. Мартович);

Текля охала, хрестилася і тягла Юру швидше геть (Ю. Смолич);

Артамонов намагався думати про батьків, як вони зрадіють, побачивши його, як будуть охати й ахати, пританцьовуючи від радості (Л. Дмитерко).

2. Утворювати звуки, схожі на вигук “ох”.

Зала знову важко охає від оплесків (В. Бабляк);

Кобза задріботіла часто-часто, вона то тонко дзвеніла однією струною, то охала всіма басами (Ю. Мушкетик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me