передоручати
ПЕРЕДОРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕДОРУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш, док., кого, що, кому.
1. Доручати іншому виконання того, що повинен був виконати сам.
Скликання засідання обласкому, конспірування його та гарантування безпеки було покладено саме на Олександра Столярова, і він від початку до кінця всі ці заходи здійснив особисто, не передоручаючи нікому (Ю. Смолич);
У дослідній не затримувався [Каргат]: передоручив там усе хімікам-аналітикам (Ю. Шовкопляс);
// Доручати, довіряти охорону кого-, чого-небудь, турботи, піклування про когось, щось, догляд за кимось, чимось іншій людині.
Долю хворих, що тільки в цій клініці й гадають знайти порятунок, передоручає [Шостенко] людині, яку колись ледве терпів коло себе? (Ю. Шовкопляс);
Вона не мала змоги відірватися на фільварок, щоб попоратися біля корів, і передоручила їх Петруні (С. Чорнобривець).
2. Передавати іншому право дій за дорученням (у 2 знач.), раніше надане самому.
Довірений, що передоручив виконання іншій особі, повинен негайно повідомити про те довірителя (з мови документів).
Значення в інших словниках
- передоручати — передоруча́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- передоручати — -аю, -аєш, недок., передоручити, -учу, -учиш, док., перех. 1》 Доручати іншому виконання того, що повинен був виконати сам. || Доручати, довіряти охорону кого-, чого-небудь, турботи, піклування про когось, щось, догляд за кимось, чимось іншій людині. Великий тлумачний словник сучасної мови
- передоручати — ПЕРЕДОРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕДОРУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш, док., перех. 1. Доручати іншому виконання того, що повинен був виконати сам. Словник української мови в 11 томах