передражнювати

ПЕРЕДРА́ЖНЮВАТИ, юю, юкш, недок., ПЕРЕДРАЖНИ́ТИ, ажню́, а́жниш, док., кого.

1. Підсміюватися над ким-небудь, піддражнювати когось, копіюючи його міміку, рухи, манеру говорити і т. ін.

Дівкою Оксана була скрізь весела та смішлива і така, що як було захоче, то всякого розсмішить, як почне всіх передражнювати або складати пісні (Грицько Григоренко);

Вона викривила лице, по-дитячому передражнюючи доктора (В. Гжицький);

У нашому дворі мене обступила малеча й почала просити, щоб я передражнив кого-небудь (Л. Смілянський);

// Повторювати чиїсь слова, підкреслюючи інтонацією своє іронічне, несхвальне, насмішкувате ставлення до них.

[Панас:] Корову? За таке діло корову? [Степанида:] Ох, матінко, корову! [Гершко (передражнює):] Корову! Ну да, корову! Не даєте, га? (М. Кропивницький);

Землі ж не мали – забрано. – Забрано, забрано! – передражнює, лютуючи, розпорядник. – Зараз подивитесь, як бува забрано (В. Барка);

// Наслідувати кого-небудь, поводитися, як хтось; імітувати, відтворювати що-небудь.

– Я вийду попереду, а ти зараз виходь за мною, – сказала Балабушиха. – Але ти, Насте, не вмієш ефектно виходити до гостей: ти передражнюєш мене, й воно виходить дуже вже з повагом (І. Нечуй-Левицький);

У присмерку осінньої алеї Згрібають діти каштановий лист І пісеньки наспівують своєї, Синиці передражнюючи свист (М. Рильський);

Сам невеличкий, чорненький, з кирпатим куцим носом і товстими, як у орапа, губами, він досить правдиво передражнював прикажчика й до того іноді живо удавав його голос і вирази, що навіть Маринка не здержувалась, забувала свій страх і вибухала голосним дитячим сміхом (В. Винниченко);

Загубиколесо вмів передражнювати “чужих” солов'їв, та так вдало, що ті, спантеличені чи ображені, замовкали (Ю. Мушкетик).

2. перев. док. Розсердити, роздратувати всіх або багатьох.

Якби не запаслися з дому ціпками, то нічим було б тепер навіть від собак відборонитися... А скільки їх, ікластих, передражнили криничани за ці дні! (О. Гончар).