переконувати

ПЕРЕКО́НУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕКОНА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого.

1. Доводити що-небудь комусь, змушувати кого-небудь повірити у щось, погодитися з ким-, чим-небудь.

– Під школу нам згодиться палац, – завзято переконував хліборобів Олександр Палійчук, – бо хіба то школа, що стоїть біля цвинтаря? (М. Стельмах);

З ним можна сперечатися, йому можна доводити, його можна переконати. Він слухає завжди голосу правди (М. Коцюбинський);

Катерина Іванівна відмовлялась від допомоги, але офіцер переконав її, що держава дає харчі і на неї з Іванком (В. Гжицький);

// Виявлятися, бути переконливим доказом, свідченням чого-небудь; бути достатнім для переконання когось у чому-небудь.

Так багато порядних думок губиться в масі фікцій і через те не переконує! (Леся Українка);

Історія будівельної лексики західно-поліських говірок переконує в тому, що за походженням цей лексичний шар неоднорідний (з наук. літ.);

Їм здавалося, що джура перекаже гетьманові всі їх розмови, але живе гаряче слово переконало й заспокоїло їх (З. Тулуб).

2. з інфін., із спол. щоб. Умовляти зробити що-небудь; схиляти до якогось рішення.

Сунули юрби біженців, і хоча радіо закликало до спокою та переконувало припинити цей нестримний потік, Париж порожнів (О. Іваненко);

[Семпроній:] Все ж я б хотів тебе переконати, щоб ти не дав громаді сій загинуть (Леся Українка);

[Княжич:] Я поїду за Варварою і по дорозі в аеропорт завезу її сюди. [Сагайдак (впевнено):] І я переконаю її не їхати (Л. Дмитерко).

(1) Переко́нувати / перекона́ти себе́ – доводити самому собі доцільність, правильність певної думки, рішення і т. ін.

Часом дівчина переконувала себе, що нічого страшного не буде, полається пані графиня, погримає, .. але ж не з'їсть її... (О. Донченко);

Отець Річинський переконав себе, що при вирішенні цього питання не має права поступати легковажно (Ірина Вільде).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me