пильно

ПИ́ЛЬНО.

Присл. до пи́льний¹.

Ольга мало що чула з розпитів братиків; вона спустила голівку й пильно приглядалася до багрової квітки (Н. Кобринська);

Тихо сіла Варка, коли Опанас матері письмо читав, і слухала так пильно, що, коли згадав Дмитро про неї та ще за чоботи – розплакалася (Г. Косинка);

Максим пильно озирнувся навколо, по городу і на луг – чи немає ніде нікого (І. Багряний);

Все чує вухо, пильно стежить око І серце теж події провіща (М. Бажан);

Взяв [лірник] своє убрання Та ціпок дубовий, щоб сміліше йти, Попрощавсь з сім'єю; на саме ж прощання Приказав бандуру пильно берегти (Я. Щоголів);

[Золотницький:] Скажи, чи дуже тобі пильно до табору вертатися? Чи можна й забаритися в дорозі? (Б. Грінченко);

Ту поему вірш по віршу Я складав старанно, пильно, Перелічував трохеї, Розміряв їх так прихильно (В. Самійленко);

Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур'ян (М. Рильський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me