1. Словник української мови у 20 томах

плямкання

ПЛЯ́МКАННЯ, я, с.

Дія за знач. пля́мкати.

Потім вони їли. Довго, голосно, аж у дворі було чути плямкання та підсьорбування (Ю. Збанацький);

Було тихо, тільки чулося, як хто хропе: од дитячого швиденького сопіння з плямканням ротиком аж до грубого храпу свекрухи (Грицько Григоренко);

Затихли; тільки чути було плямкання, стук ложок об миски, іноді голосне сякання та тяжке сопіння Савки, який з напруженою увагою й обережністю носив ложку від миски до рота, піддержуючи її шматком хліба (В. Винниченко);

Всі вражені малюнком. У тій тиші хтось плямкає губами, прикурюючи цигарку, та крізь плямкання, спокійним-спокійним голосом: – Ну, й що ж він розказував? (І. Багряний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. плямкання — пля́мкання іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. плямкання — -я, с. Дія за знач. плямкати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. плямкання — ПЛЯ́МКАННЯ, я, с. Дія за знач. пля́мкати. Потім вони їли. Довго, голосно, аж у дворі було чути плямкання та підсьорбування (Збан., Єдина, 1959, 65); Було тихо, тільки чулося, як хто хропе: од дитячого швиденького сопіння з плямканням ротиком аж до грубого храпу свекрухи (Григ., Вибр., 1959, 114). Словник української мови в 11 томах
  4. плямкання — Плямкання, -ня с. Чавканіе, причмокиваніе губами. Та бо не плямкай, бо всі свині позбігаються на твоє плямкання. Конст. у. Словник української мови Грінченка