побавитися

ПОБА́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. поба́вляться; док.

1. чим, з ким і без дод. Забавлятися, гратися якийсь час.

Навчився Василь уже і люльку смоктати – а мати мов і не бачить, хай побавиться дитина (Панас Мирний);

– Воно [дівча] ще молоде. Нехай побавиться, аби не нарікала потім, що запрягли її до роботи, – говорила “бабця”, як уже зарані величали усі стару їмость [попадю] (Г. Хоткевич);

Ольга пішла до неї й попросила дати їй побавитись лялькою (О. Копиленко);

Іван Васильович побавився з Ігорком, поклав його спати (Остап Вишня);

– Ти б пішов побавитися трохи з хлопцями надворі, поки я в хаті (А. Турчинська);

Не щодня випадає нагода побавитися з тим котиком, та ще в цю пору, коли мама звичайно кладе Катю спати (Б. Антоненко-Давидович);

* Образно. Можливо, тому зрадів [Григорій], коли Гриць почав збиратись до Хабаровська, – взяла охота зробити зухвалий рейд, – побавитись з долею в піжмурки (І. Багряний);

Червневий вітерець кошлатив соковиту лепеху і котився високими очеретами, здіймав куряву на вулиці. Ось він метнувся навперейми Павловим коням, побавився лискучими гривами, полоскотав їздовому ніздрі і заховався в садках, де вже красувалися на сонці червонобокі вишні (І. Нижник);

// Веселитися, розважатися якийсь час.

– Вам буде весело: і поговорите, і побавитесь. Ватя заграє на фортеп'яні, а ви ще й потанцюєте (І. Нечуй-Левицький);

[Тетяна:] А хто ж тих паничів накликав сюди? Я, чи що? Вам же закортіло побавиться! (Я. Мамонтов).

2. Грати в яку-небудь гру якийсь час.

Митрофан Юхимович взяв з-під носа у Луся трійник. – Час не жде, давай я зроблю, а ти, поки порозумнішаєш, можеш у коників побавитись (П. Панч);

Ідучи по сходах, зітхав [Кочубей], бо не від того був генеральний суддя, щоб і собі побавитися картами. (Б. Лепкий).