побачення

ПОБА́ЧЕННЯ, я, с.

1. Зустріч двох або кількох осіб (звичайно за домовленістю).

Прийшли такі листи.., що хтось уже мусить бути .. вдома .. Розкажу в чім діло при побаченні (Леся Українка);

Разом із ним прибув на побачення з Сабуровим вусатий червонощокий чоловік (А. Шиян);

// Зустріч закоханих.

Все розказав Марусі опришок там, на потоці, в солодкі хвилі побачення (Г. Хоткевич);

В новенькім костюмі гуляє один [хлопчина] – Напевно, прийшов на побачення він (І. Муратов).

2. Зустріч за спеціальним дозволом з особою, що перебуває в лікарні, закритому навчальному закладі, в'язниці і т. ін.

Сиджу [в тюрмі], жду: ось-ось, може, й на побачення прийдуть до мене, принесуть мені цукру, чаю... (А. Тесленко);

Фелікс ходив з Волиною мамою туди [в лікарню] на побачення, але їм сказали, що їхня хвора вмерла позаминулої ночі (Ю. Яновський).

Признача́ти / призна́чи́ти поба́чення див. признача́ти.

○ (1) До [ско́рого, швидко́го, приє́много і т. ін.] поба́чення (діал. зоба́чення) – усталена формула прощання.

– Проводив ось їх, – сказав Проценко, указуючи рукою на Христю .. – А тепер їду додому. До зобачення (Панас Мирний);

– А якщо знайдете її, то тоді скажете мені. До зобачення (М. Кропивницький);

До швидкого і .. приємного для мене побачення! (М. Коцюбинський);

Ні, не прощай, моя Маріє, а до побачення, мій друг (В. Сосюра).