поблагословити

ПОБЛАГОСЛОВИ́ТИ, влю́, ви́ш; мн. поблагословля́ть; док.

1. кого, що і без прям. дод., заст. Док. до благослови́ти 1–3.

Поблагословив .. Олексій Галочку до вінця (Г. Квітка-Основ'яненко);

Попрощався я. Старий мене іконою поблагословив (Марко Вовчок);

Диякон майже з побожністю наблизився до старого і поцілував руку, яка важко підвелася, щоб поблагословити його (О. Іваненко);

– Може, він і справді буде добрим чоловіком, – подумала баба Зінька і поблагословила Насті подавати старостам вишивані рушники (І. Нечуй-Левицький);

[Панас:] Добродію, що хочете кажіть, а я вже поблагословив, то слова не переламаю, бо то гріх! (М. Кропивницький);

[Василина:] Нашій дівці, бач, притьмом забажалося на колодку, так оце ждемо, щоб ти, старий, поблагословив дочку на дівування (С. Васильченко);

Отак поспорять [люди], покричать; одні поблагословлять, другі прокленуть тодішні порядки, та й розійдуться (Панас Мирний).

2. кого, що і без дод., жарт. Побити кого-небудь.

[Савка:] Ось як піду я в хату та візьму батіг довгий, то так поблагословлю, що зразу де та й охота дінеться (С. Васильченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me