поблагословити

ПОБЛАГОСЛОВИ́ТИ, влю́, ви́ш; мн. поблагословля́ть; док.

1. перех. і неперех., заст. Док. до благослови́ти 1-3.

Поблагословив.. Олексій Галочку до вінця (Кв.-Осн., II, 1956, 353);

Попрощався я. Старий мене іконою поблагословив (Вовчок, VI, 1956, 242);

Диякон майже з побожністю наблизився до старого і поцілував руку, яка важко підвелася, щоб поблагословити його (Ів., Таємниця, 1959, 170);

— Може, він і справді буде добрим чоловіком, — подумала баба Зінька і поблагословила Насті подавати старостам вишивані рушники (Н.-Лев., VI, 1966, 372);

[Панас:] Добродію, що хочете кажіть, а я вже поблагословив, то слова не переламаю, бо то гріх! (Кроп., І, 1958, 140);

[Василина:] Нашій дівці, бач, притьмом забажалося на колодку, так оце ждемо, щоб ти, старий, поблагословив дочку на дівування (Вас., III, 1960, 60);

Отак поспорять [люди], покричать; одні поблагословлять, другі прокленуть тодішні порядки, та й розійдуться (Мирний, І, 1949, 184).

2. перех. і без додатка, жарт. Побити кого-небудь.

[Савка:] Ось як піду я в хату та візьму батіг довгий, то так поблагословлю, що зразу де та й охота дінеться (Вас., III, 1960, 61).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

поблагословити

Значення в інших словниках