побратим

ПОБРАТИ́М, а, ч.

1. Той, хто вступив у побратимство з ким-небудь; названий брат.

Не знайшов юнак з ким побрататись, не знайшов між хлопців побратима, не знайшов межи дівчат посестри, а надибав вілу білу в горах (Леся Українка);

Коло діда, на старому яблуневому пні, сидів його давній товариш і побратим Григорій (О. Довженко);

// Близький друг, товариш.

[Жандарм:] Миколо, старий побратиме! Хіба ж ти не пізнав мене? (І. Франко);

Заводив [парубок] .. ні з того ні з сього бійку з найліпшим своїм побратимом (Г. Хоткевич);

* Образно. Голод, лихий побратим убожества, перший ворог ледарства (Панас Мирний).

2. Товариш по боротьбі, битві, боях.

Спішені козаки, закріпивши попони між кіньми, везли на них поранених побратимів своїх (Н. Рибак);

І за мить капітана Обступили з боків Фронтові побратими – Ветерани боїв (О. Підсуха);

На цьому топірці поклялись на вірність народові славні Довбушеві побратими, по тому як зрадницька куля Дзвінки вбила звитяжного опришка (О. Кундзич);

// Соратник по якій-небудь діяльності, сподвижник.

Побратими любі, милі, – Скрізь розкидані вони: Спочивають у могилі, Чи по тюрмах ждуть труни (П. Грабовський);

– Я розумію, – посміхнувся Василь Васильович. – Ти соромишся звичайних смертних. Але ж ми з тобою – побратими по музах (О. Полторацький);

У Петербурзі Шевченко був не самотній. Його .. оточило щире коло революційних побратимів (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me