1. Словник української мови у 20 томах

побігайчик

ПОБІГА́ЙЧИК, а, ч., звичайно у сполуч. зайчик-побігайчик, розм.

Уживається на позначення зайця (перев. як епітет).

Нехитре діло підстрелити довговухого побігайчика, у якого навіть шелест осикового листу заганяє душу в самі п'яти (з газ.);

У долині, На стежині, Під дубком, Стрівся Зайчик-Побігайчик З їжачком (М. Стельмах);

* У порівн. Вибігло сонце зайчиком, Зайчиком-побігайчиком, Через двори, майданчики – Стриб, стриб! – на вікно (І. Нехода).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. побігайчик — побіга́йчик іменник чоловічого роду, істота про зайця розм. Орфографічний словник української мови
  2. побігайчик — -а, ч., звичайно у сполуч. зайчик-побігайчик, розм. Уживається на позначення зайця (перев. як епітет). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. побігайчик — Побіга́йчик, -ка; -чики, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. побігайчик — ПОБІГА́ЙЧИК, а, ч., звичайно в сполуч. зайчик-побігайчик, розм. Уживається на позначення зайця (перев. як епітет). Нехитре діло підстрелити довговухого побігайчика, у якого навіть шелест осикового листу заганяє душу в самі п’яти (Веч. Київ, 19. Словник української мови в 11 томах
  5. побігайчик — Побігайчик, -ка м. Быстро бѣгающій, — эпитетъ зайца. Зайчик-побігайчик. Рудч. Ск. II. 2. Словник української мови Грінченка