побігайчик
ПОБІГА́ЙЧИК, а, ч., звичайно в сполуч. зайчик-побігайчик, розм. Уживається на позначення зайця (перев. як епітет).
Нехитре діло підстрелити довговухого побігайчика, у якого навіть шелест осикового листу заганяє душу в самі п’яти (Веч. Київ, 19.XII 1966, 4);
У долині, На стежині, Під дубком, Стрівся Зайчик-Побігайчик З їжачком (Стельмах, Колосок.., 1959, 50);
*У порівн. Вибігло сонце зайчиком, Зайчиком-побігайчиком, Через двори, майданчики — Стриб, стриб! — на вікно (Нех., Ми живемо.., 1960, 15).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- побігайчик — побіга́йчик іменник чоловічого роду, істота про зайця розм. Орфографічний словник української мови
- побігайчик — -а, ч., звичайно у сполуч. зайчик-побігайчик, розм. Уживається на позначення зайця (перев. як епітет). Великий тлумачний словник сучасної мови
- побігайчик — Побіга́йчик, -ка; -чики, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- побігайчик — ПОБІГА́ЙЧИК, а, ч., звичайно у сполуч. зайчик-побігайчик, розм. Уживається на позначення зайця (перев. як епітет). Нехитре діло підстрелити довговухого побігайчика, у якого навіть шелест осикового листу заганяє душу в самі п'яти (з газ. Словник української мови у 20 томах
- побігайчик — Побігайчик, -ка м. Быстро бѣгающій, — эпитетъ зайца. Зайчик-побігайчик. Рудч. Ск. II. 2. Словник української мови Грінченка