поважити
ПОВА́ЖИТИ¹, жу, жиш, док., що.
1. Зважити все або багато чого-небудь, усіх або багатьох.
2. Те саме, що зва́жити² 1.
Отже, коло річечки. Хлопець поправив щит на лівому лікті, поважив довге товсте коп'є й став чекати сигналу. Й коли граф махнув шапкою, він уп'явсь острогами коневі під ребра й стрімголов помчав (І. Білик);
Лук'янович, роздувши носа, навіть понюхав, чим, мовляв, пахне. Капніст прочитав перших кілька фраз, Амбросимов поважив на долоні [книгу] – хотів знати, чи важка (Б. Левін).
ПОВА́ЖИТИ², жу, жиш, док., діал.
1. кому. Виявити повагу до кого-небудь, виконавши його бажання.
На прощанні випрохала Маруся у Василя сватаний платок .. Поважив їй Василь, віддав (Г. Квітка-Основ'яненко).
2. на що. Спокуситися.
– Хто за його добре слово скаже?.. А ти поважила на його красу..? А краса та, та врода тільки на лихо й здалися! (Панас Мирний).
Значення в інших словниках
- поважити — пова́жити 1 дієслово доконаного виду зважити все або багатьох; оцінити пова́жити 2 дієслово доконаного виду виявити повагу до кого-небудь, виконавши його бажання; спокуситися чимсь діал. Орфографічний словник української мови
- поважити — I -жу, -жиш, док., перех. Зважити все чи багато чого-небудь, усіх чи багатьох. II -жу, -жиш, док., діал. 1》 кому. Виявити повагу до кого-небудь, виконавши його бажання. 2》 на що. Спокуситися. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поважити — СПОКУСИ́ТИСЯ на що, чим, з інфін. і без додатка (піддатися спокусі, бажанню мати що-небудь, робити щось і т. ін.), ПОКВА́ПИТИСЯ на кого-що, ПОНА́ДИТИСЯ на кого-що, ПОВА́БИТИСЯ на кого-що, ПОЛА́СИТИСЯ на кого-що, розм., ПОЛА́СУВАТИСЯ на кого-що, розм. Словник синонімів української мови
- поважити — ПОВА́ЖИТИ¹, жу, жиш, док., перех. Зважити все або багато чого-небудь, усіх або багатьох. ПОВА́ЖИТИ², жу, жиш, док., діал. 1. кому. Виявити повагу до кого-небудь, виконавши його бажання. На прощанні випрохала Маруся у Василя сватаний платок.. Словник української мови в 11 томах
- поважити — Поважити, -жу, -жиш гл. 1) Взвѣсить многое). 2) Уважить. Поважив її Василь — оддав (їй хустку). Кв. Словник української мови Грінченка