поваляти
ПОВАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., кого, що.
1. Те саме, що повали́ти¹ 1 (усе або багато чого-небудь, усіх або багатьох).
І перших Філа, Тамариса На землю махом поваляв [Турн] (І. Котляревський);
Вила буря, мов палати Завзялася поваляти (П. Грабовський);
Сон у хаті важко поваляв: батька – на полу, матір – біля припічка, посеред хати – дітей... (А. Головко);
Люди якийсь час терпіли, а цього ранку, коли гнали повз леваду на поле товар, розвар'ювалися, розпалилися й поваляли жердини, а худобу спрямували в траву (Ю. Мушкетик);
Діжку в кутку перевернуто, врозкидь на долівці лежать граблі, вила, сапа, сокира. Хто ж це поваляв-поперевертав? – Хрещена, – стиха озивається, наче кличе на поміч (Є. Гуцало).
2. розм. Забруднити.
Не ззість [з'їсть] пес, поки не поваляє (П. Чубинський).
Значення в інших словниках
- поваляти — поваля́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- поваляти — -яю, -яєш, док., перех. 1》 Те саме, що повалити I 1) (усе чи багато чого-небудь, усіх чи багатьох). 2》 розм. Забруднити. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поваляти — I. ВАЛИ́ТИ (силою змушувати падати), ВАЛЯ́ТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ, ПЕРЕКИДА́ТИ, ПЕРЕВЕРТА́ТИ, ТУРЛЯ́ТИ розм., ПОВЕРГА́ТИ книжн., уроч. рідко, ЗВЕРГА́ТИ книжн., уроч. рідко, ТУРЛИ́ТИ діал. — Док. Словник синонімів української мови
- поваляти — ПОВАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех. 1. Те саме, що повали́ти¹ 1 (усе або багато чого-небудь, усіх або багатьох). І перших Філа, Тамариса На землю махом поваляв [Турн] (Котл., І, 1952, 284); Вила буря, мов палати Завзялася поваляти (Граб. Словник української мови в 11 томах
- поваляти — Поваля́ти, -ля́ю, -єш гл. 1) Свалить (многихъ), і перших Фина, Тамариса на землю махом поваляв. Котл. Ен. Чорненьке маленьке ввесь світ поваляв. Ном. № 40, стр. 291. 2) Запачкать, испачкать. Не займай мене, Грицю, поваляєш спідницю. Чуб. V. 1120. Не ззість пес, поки не поваляє. Чуб. І. 279. Словник української мови Грінченка