повз

ПОВЗ, діал. ПОЗ, ПО́УЗ.

1. присл. Не зупиняючись, не затримуючись біля кого-, чого-небудь, минаючи когось, щось.

Та проїхав козак поуз І оком не глянув (І. Манжура).

2. прийм., з род. (рідко) і знах. в. Уживається при вказуванні на предмет, особу, простір, не затримуючись біля яких, минаючи які, хто-небудь проходить, пробігає, щось проїжджає тощо.

У Венеції на сей раз не спинялась (проїхала повз неї вночі) (Леся Українка);

– Прощайте, мамо! .. – сказав Максим, проходячи повз матір (Панас Мирний);

Проходячи повз маленьке, вмазане в стіну дзеркальце, Параскіца не витримала, щоб не глянути в нього (М. Коцюбинський);

Ідемо понад високими коноплями, понад лапатими буряками. Повз пшениці густої, повз кукурудзи качанами рясної (О. Ковінька);

– Ти за всю війну дома не був. І оце за раз, можна сказати, повз самий двір ідеш, а до хати не зайдеш (А. Головко);

Повз двір, вулицею і через городи поспішали люди (Ю. Збанацький);

Повз вікон часто, часто йшли верблюди з довгими ногами (В. Сосюра);

– Чи чула ти, дівчинонько, Як я тебе кликав? .. Як поз твої воріточка Сивим конем їхав? (П. Чубинський).

3. прийм., з род. (рідко) і знах. в. Уживається при вказуванні на предмет, особу, простір, недалеко від яких, біля яких щось відбувається або хто-, що-небудь перебуває.

Петро .. сидів поз вікно (А. Тесленко);

// із знах. в. Уживається при вказуванні на предмет, простір, уздовж яких спрямована дія.

– В обніжкові зазубень робить [Палажка], а поз обніжок .. рівець прогортає (А. Тесленко).

4. прийм., з род. (рідко) і знах. в. Уживається при вказуванні на особу, предмет, у які не вціляє хтось, не попадає щось.

Я став в куток. Гвинтівки дуло в “очко” пролізло й полоснуло повз мене в стіну пломенем... (В. Сосюра).

5. У поєднанні з ім. рік, день, година і т. ін. уживається при вказуванні на безперервність, повторюваність дії.

Так рік повз рік у зміні безнастанній Час надійшов, що тільки майорів Смутним очам моїх плугатарів, Коли конали в темряві й стражданні (Є. Плужник).